Розділ ІV

Коли Лана увійшла до хати, дідусь і бабуся злякано переглянулись, кинулись до неї, допомагали скинути верхній одяг. На годиннику була майже одинадцята. Вона пригорнулась до дідуся і нарешті заспокоїлась.

Дідусь був статний, підтягнутий і все ще міцний попри свій вік. Вже три роки він був пенсіонером, хоча виглядав набагато молодше. Лана розповідала про все. Про знайомство зі Стасом, про зіпсований вечір, про таксиста Петра, про Тимка, Максима і навіть про лисицю і зайчика. Сльози котилися по щоках, вона їх змахувала і все говорила та говорила.

Бабуся тримала внучку за руки й сама ледь не плакала. А потім Лана ще згадала про обручку і поглузувала з бабусиного забобону. Але реакція бабусі була несподіваною. Вона почала посміхатися, а далі сказала:

– Не мине і пів року, як ми на твоєму весіллі гуляти будемо. От побачиш.

– Бабусю, ти мені нареченого намалюєш чи на замовлення виготовиш? – глузливо перепитала.

– Прикмета перевірена, – категорично запевнила бабуся.

Тоді слово взяв дідусь.

– Те, що витворив твій недокавалер – це підлість. Але глянь на це з іншого боку. Ти на самому початку виявила негідника і позбулася його. Це плюс. Могло бути й гірше. Далі, дядько Петро. Я з ним сам поговорю при зустрічі, бо твій батько його на лікарняне ліжко відправить, хоча було б варто. Тут ти зіткнулася із людською зажерливістю і байдужістю. Наступного разу будеш готова до такого. Це знову плюс. Щодо Тимка, та тобі подякували б всі, кого він образив, – дідусь розсміявся. – Це ж треба, надавала цьому дурневі по шиї. Моя онучка. І навіть зайчика врятувала ще два плюси. Справжні новорічні дива, – підсумував дідусь.

А далі вони разом накривали стіл, пили шампанське, сміялись. Зателефонували батьки. Вони вітали, перекрикуючи один одного, з Новим роком. Спочатку здивувалися, а потім навіть зраділи, що донька тут.

Бабуся увімкнула телевізор. Показували новорічне шоу. Десь за пів години задзвонив телефон бабусі. Вона спочатку відповідала на привітання, а потім здивовано простягнула телефон онуці. Телефонував Максим. Лана взяла телефон і пішла до своєї кімнати. Вони довго розмовляли, аж поки їх не роз’єднали. Встигли домовитись, що Максим забере Лану до міста завтра по обіді…

Коли Лана відкрила очі був уже ранок. Вона заснула, як була, одягненою. Їй наснилося, що Максим підходить до неї, простягає руки й вона бачить в його долонях дві шлюбні обручки. І присниться ж таке… До кімнати заглянула бабуся ледве стримуючи сміх.

– Ти прокинулася? Чудово. Ходімо щось побачиш.

Вони вийшли на подвір’я. У дворі сусідів кипіла робота. Тимко разом зі своїм батьком відгортав сніг. Таке було вперше, тому всі, хто проходив повз будинок, дивувалися. Його батько поривався піти у хату. Але Тимко прикрикнув на нього і він не наважився. Мати та дружина Тимка зачудовано заглядали з-за рогу.

– З Новим роком! – гукнула до сусідів. – Ти в новому році господарем вирішив стати, Тимку? – запитала і розсміялася Лана.

– Ходи ближче, – покликав Тимко.

– Що хотів? – сміливо глянула на сусіда.

– Не називай мене Тимком, я – Тимофій, – мовив з образою в голосі.

Дідусь почув, що сказав Тимко і підійшов ближче посміюючись.

– Ще не заслужив, щоб Тимофієм кликали, – мовила Лана.

– Чи то в правильному місці, чи то в правильний час онука тебе по голові настукала, що ти господарювати взявся, – сміючись сказав дідусь, звертаючись до Тимка.

– Я ж тебе просив нікому не казати, – прохрипів Тимко.

– Ти хочеш змусити мою внучку брехати? – насупив брови дідусь.

– Ні-ні, – поглянув на кремезну постать Миколи Григоровича Тимко.

– От і чудово. А більше ніхто знати не буде. Може ще і з тебе, хлопче, люди будуть.

По обіді заїхав Максим і дівчина поїхала до міста.

Новий рік. Новий день. Нове знайомство…