Розділ ІІІ

Снігу під ногами було дійсно сантиметрів п'ятнадцять. Оглянулась. З одного боку дороги була лісопосадка. Дуби в місячному світлі немов перешіптувались залишками листя на гілках і виглядали як у страшній казці. Здавалося, оживуть і рушать з місця.

З іншого боку дороги - поле. Сніг переливався в місячному сяйві. Скільки разів їхала цим шляхом, а зараз ніби вперше бачила. З сумкою в руках зробила кілька кроків і почула звук мотора за спиною, подумала, що дядько Петро передумав і підвезе її. Оглянулась. Натомість машина розвернулася і поїхала у зворотному напрямку, до міста. Липкий страх заповз у душу. Вона сама серед ночі на засніженій дорозі. Ні, панікувати вона собі не дозволить.

– Сьогодні ви будете моїми охоронцями! – вигукнула звертаючись до дерев, а далі гірко посміхнулась. Якби хтось почув, що вона з деревами розмовляє, покрутили б пальцями біля скроні.

Міцніше перехопила сумку і постаралася пришвидшити крок. Йти по снігу було важко. Заспокоювала себе, що це не далеко. Та й місячно так, що крупу збирати можна. Від страху і ходьби змокріла спина.

Пройшла десь третину шляху і, раптом, бічним зором помітила якийсь рух на полі. Повернула голову і завмерла. Метрів за двадцять п’ять від неї паралельно дорозі полем бігли двоє. Велика лисиця наздоганяла зайця, сніг розлітався навсібіч.

Лана з несподіванки скрикнула, зрозумівши, що ще кілька хвилин і заєць стане новорічною вечерею для лисиці. Тварини порівнялись з нею і дівчина раптово закричала совою, як колись її вчив тато. Лисиця різко зупинилася, а заєць перебіг через дорогу і зник поміж дубів. Руда повернулася лицем до Лани, навіть зробила крок в її бік. Та в дівчині наче вулкан вибухнув. Вона теж зробила два кроки назустріч і сердито закричала лисиці:

– Що, руда хитрунко, обламалася? Ану йди до мене! На зараз я навіть сказу не боюся! Я зараз в такому настрої, що сама тебе покусаю! Там в гуртожитку лишився твій "родич", – знову згадала Стаса. – Що, обламалося вам обом, руда?

Лисиця завмерла, крутнулася на місці й помела хвостом туди, звідки прибігла. Лана засміялася. Сміялася на повний голос, аж луна йшла полем. І з тим істеричним сміхом виходили з її душі образа, біль, розчарування, які пізнала цього вечора. Згадала про зайчика. Заєць врятувався, а лисиця залишилась без вечері.

– Гей, вуханю, – крикнула, – ось і маєш життя. Не знаю чи надовго.

Вирішила поспішити. Тут уже і початок села. Глянула на вказівник з написом. Послизнулася. Сумка випала з рук. Зігнулась за сумкою. В снігу біля сумки щось блиснуло. Нахилилася нижче і з несподіванки аж заклякла.

Шлюбна обручка! Як вона опинилася на дорозі в снігу? Хтось загубив чи викинув. Згадала як недавно бабуся розповідала про одне місцеве повір’я.

Якщо неодружена дівчина чи юнак знайде шлюбну обручку – скоро одружиться, а якщо обручка з камінчиком – це до розставання. Але брати до рук знахідку не можна в жодному разі. Вона знову засміялася вголос, згадуючи сьогоднішній вечір.

– Щось ти бабусю наплутала із цим забобоном. Може все ж навпаки, не до одруження це мені, – мовила сама до себе.

Згадка про бабусю змусила поспішити. Якби знати котра година. Ще трохи й буде вуличка праворуч від центральної дороги. А там третій будинок, і на місці, – промайнуло в голові.

І саме цієї миті з тієї вулички вийшов, похитуючись, чоловік. Побачивши її, зупинився. Вона одразу впізнала його. Тимофій – тридцятирічний сусід бабусі. В селі його позаочі називали «навіжений Тимко», через те, що любив випити та до молодиць був ласий. Мав уже другу дружину Катю, бо перша втекла. Катя народила йому доньку. Мати Тимка була спокійною мовчазною жінкою, батько часто заглядав у чарку і вчиняв вдома сварки. А зараз цей Тимко побачив самотню дівчину і, розкинувши руки, йшов до неї.

– Ми з тобою зараз цілуватися будемо, – став навпроти та схопив одною рукою за рукав пуховика.

Лана зрозуміла, що він її не впізнав. Ну що ж, він сам напросився. А далі як вчив тато: ногою по його ступні, коліном в пах. Тимко згинається від болю, не втримується, бо ж п’яний, і падає на коліна. Шапка летить на землю. Дівчина хапає його за чуприну і з силою втискає обличчям в сніг на дорозі. Тягне за волосся догори та знову в сніг.

– Ну як тобі поцілунки, Тимку?- проговорила майже весело.

Тимко видав нецензурну лайку крізь стогін.

– А, забув українську, будемо ще вчити, – знову нагнула його обличчям в сніг. – Ти потрапив, як то кажуть, під гарячу руку.

Вона не чула як позаду спинилася машина. Вона тицяла обличчям в сніг Тимка і не могла зупинитись і тільки на вигук вона оглянулася. Позаду стояв молодий чоловік, десь років двадцяти п’яти чи, може, трохи старше, і здивовано дивився на неї. Вона не знала його. Машина, позашляховик середнього класу із ввімкненим мотором, стояла за кілька метрів. Як вона не почула?

– Зупиніться, – звернувся він до Лани, – ви йому шию зламаєте.

– Не зламаю, снігу багато. А взагалі, так йому і треба.

Незнайомець нерішуче поглядав на дівчину і не наближався. Лана насмішкувато глянула на нього і сміючись продовжила:

– Я на нормальних людей не кидаюсь, не бійтесь. А цей – нарвався, от і отримав.

Тимко тим часом підняв голову, витер сніг з лиця і залишився, як був, на колінах. Де й хміль з його голови подівся – дивився тверезими очима. Спочатку на дівчину.