Зима та свята. 2 частина

Чому вона така нещаслива? Нехай в неї нема кохання, але є робота про яку вона довго мріяла. Софія бажала отримати посаду дизайнера вже три роки. Але зараз коли вона має роботу своєї мрії, то Софія не відчувала себе щасливою на сто процентів. Чому Макс не подзвонив? Лише одна думка про нього змусила її серце битися швидше.

- Привіт, Софіє! – почула вона.

Софія подивилась навкруги, та побачила високого хлопця. Її серце завмерло, коли вона намагалась роздивитись його обличчя при світлі ліхтаря ввечері. Очі були ті ж самі, як і у Максима.

- Макс, - прошепотіла Софія.

Максим підійшов до неї.

- Софія, - тихо промовив він.

- Я приніс твою улюблену каву латте. Що ти тут робиш? Вже пізно, - промовив Максим, віддав їй каву та сів поруч з нею на дерев’яну лавку.

Падав пухнастий сніг, жовтуватим світом світив ліхтар.

Коли Максим заговорив з нею глибоким чарівним голосом, то Софія відчула магічне тяжіння між ними.

- На роботі затримали. Я думала, що сьогодні поїду до батьків на свята, але нічого не вийшло. Поїзд вже давно поїхав. Таксі жодне не хоче їхати до мого будинку через свята та сніг. Бо вони не бажають їхати порожніми звідти. Сиджу думаю, що робити. Піти чекати на вокзалі чи повернутись до офісу та спати там, - розповіла Софія.

- Спати у кабінеті. Це якось дивно, - промовив Максим та посміхнувся.

- Для мене це також незрозуміло, але один мій знайомий розповідав мені про такий досвід. Він працює на десятому поверсі, а там є лише ліфт. Його завалили завданнями та він залишився пізно один в кабінеті. Коли вийшов, то нікого не було, ліфт не працював. Його вимкнули працівники охорони чи зламався. Він почав дзвонити охороні, а ті не відповідають. То він повернувся до офісу та спав там.

- Цікава історія. Я теж затримався на роботі, було дуже багато справ. А як в тебе взагалі справи?- запитав Максим.

- Добре. Мене підвищили. Зараз я справжній дизайнер, - відповіла Софія та міркувала, що їй робити.

Через ті думки, вона знову забула запитати в нього його номер мобільного. Софія сиділа та дивилась на сніг.

-  Я чув ти зараз з Кирилом. Мої вітання! – привітав її Максим.

- Я не з Кирилом. З ним зараз Катя, - спокійно відповіла Софія, вона міркувала, як треба примоститися в робочому кабінеті, щоб заснути.

Вона завмерла та обернулась до Максима, до неї дійшов сенс його фрази.

- Чому з Кирилом? Це хто тобі сказав? – обурено запитала дівчина.

- Мені Жанна та ще одна дівчина розповіла, що ними Кирил не цікавиться, та ти з ним, - розгублено промовив Максим.

- І ти їй повірив?

Потім він посміхнувся, та зрозумів, що його обдурили. Максим щось згадав, та дістав свій смартфон, щось знайшов та почав комусь дзвонити. Софія обернулась у інший бік: та подумала: «Який нахаба, дзвонитить іншій людині, коли він зі мною». В неї задзвонив мобільний, дівчина  була трохи здивована, хто це дзвонить, можливо це мати турбується чи сіла вона у потяг. Софія на автоматі відповіла на виклик та промовила: «Добрий вечір!»

Вона почула в мобільному дуже знайомий голос:

- Добрий вечір! Тобі також бажаю щастя та кохання.

Софія обернулась, це дзвонив Максим.

- А чому ти не брав слухавку?

- Я не знав, що це ти. Зараз зрозумів, - відповів Максим.

Він взяв її обличчя в руки, притягнув до себе та поцілував. Поцілунок був довгим та пристрасним. Максим цілував Софію до тих пір, поки не зрозумів, що її опір зломлено.

- Зараз така завірюха снігова, що від тебе повертатися до Києва буде важко. Сідай, я тебе відвезу до дому. Але пропоную відсвяткувати в мене вдома. Я заїду за тобою. Будемо лише ти та я. Якщо щось не сподобається, ти завжди зможеш піти. Ну як згодна? - запитав Максим.

Софія  радісно хитнула головою. Вона сіла до його чорного, як ніч, автомобіля купе-кабріолету Volkswagen Eos 2.0, та він повіз її додому. Повз пропливали вогні вечірнього міста. Софія зручно вмостилась на сидіння біля Максима. Вона була щаслива, що так усе вирішилось та Максим їй допоміг. Тому не треба спати на вокзалі чи сидіти усю ніч в прохолодному робочому кабінеті. Софія з цікавістю розглядала вечірні вулиці, які були прикрашені новорічними ліхтариками, дерева, які підсвічували гірлянди та неонові вогні різних кольорів. Біля деяких магазинів можна було побачити фігуру неонового оленя чи сніговиків.  Дехто прикрасив ялинки кульками синіх та жовтих кольорів, як прапор України, а хтось прикрасив білими сніжинками та зірками. В ночі новорічний Київ був ще красивішим. Раптово вона побачила різні крижані скульптури, а потім вони зникли з їх з поля зору. Потім було дерево, яке було прикрашено ліхтариками у кольорах веселки та іграшками-метеликами. А через деякий час вже була якась платформа, де був новорічний ярмарок. Софія закричала: "Диви, як красиво! Може заглянемо!". Максим лише посміхнувся та зупинив автомобіль. Вони пішли дивитись, що там є. У різних кіосках було щось своє, були дуже різні святкові сувеніри, хтось продавав їжу чи глінтвейн. Максим купив їм гарячий новорічний глінтвейн, та Софія смакувала та зігрівалась цим напоєм та роздивлялась, їй подобались крижані казкові скульптури, китайські червоні ліхтарики. Поруч стояв хлопець, вдягнений у  козацький одяг та робив монети. Софії це так сподобалось, що Максим заплатив хлопцю, той дістав "срібну" заготовку, поклав та пресом вдарив по ній, та презентував Софійці. На монеті з обох боків були гарні побажання на наступний рік. Потім вони знов сіли в автомобіль, та поїхали. На душі у Софії було відчуття якось свята та тепла, та вона відчула "подих" того самого новорічного дива.