Зима та свята

Софія поїхала до своєї квартири, переодяглась та швидко доїхала до своєї роботи. Після такого свята працювати не дуже хотілось. Ірина прийшла та дуже сердито промовила:

- Де ти була в суботу? Ти повинна була робити тут. Не забувай, що ти працюєш в нашій компанії  та чи залишишся тут, залежіть від тебе.

Софія настільки втомилась та хотіла спати, що навіть не зреагувала на це, Ірина трохи зніяковіла та пішла до свого робочого місця, піджав губи. Софія робила ще одну новорічну листівку, але в її голові було лише спати, то вона дуже здивувалась, коли після чергової чашки кави, побачила на моніторі мишу, яка була на фоні снігового лісу, але спала на подушці поруч з сиром.

«Стоп. Треба зібратися з думками та прокинутися, бо я таке зараз намалюю. Добре, що не еротична миша вийшла», - подумала Софія. Дівчина пригадала свої пригоди, та на малюнку з’явились три білі Миші, одна тримала ялинку, а інші їли смачні шоколадні цукерки. Софія так занурилась у спогади  та малювання листівок, що не звертала на те, що робиться навкруги. Але якийсь крик її все-таки відірвав від творчого процесу та вона подивилась, що там коїться. Біля стола Ірини стояв її бос Роман Володимирович та якійсь чоловік невисокого зросту в дорогому костюмі та начищених туфлях, йому було років п'ятдесяти. Шум йшов від нього. Він так кричав, немов прийшов кінець світу. Софія зрозуміла з його криків лише декілька фраз: "Це звичайне замовлення. У вас будуть великі неприємності. Що за фуфло ви нам надіслали, якби ми не працювали з вами давно, то .."

- Слон не може сидіти на коробці, - сказала здивована Ірина.

В неї був такий вигляд, немов від неї вимагають зірку з неба.

Бос намагався якось втихомирити нервового замовника. Софія була дуже спокійна та сонна, тому вона усе це почула, та не подумав на автоматі бовкнула:

- Ааа, слоненята. На будівельній коробці вже були.

«Ось як виглядає цей замовник», - подумала Софія.

Вони листувались з цією фірмою, та вона вже знала, що бажає цей замовник. В них було кожен раз довге затвердження макету рекламного малюнку, тому Софія вже навчилась робити, як вони бажають. Через це ніяких проблем не було та приймали вони дуже швидко. Але потім Софія згадала, що це не її замовник, а Ірини, бо та скинула цього клієнта на Софію, а сама гралась в ігри. «Що зараз буде. Це ймовірно керівник тієї компанії. Звільнять», - подумала нервово Софія.

Ірина завмерла, а той чоловік обернувся та спокійно підійшов до неї, простягнув лист з малюнком, та мовив:

- Потрібна інша фраза та слон потрібен сидіти.

Софія лише хитнула головою, відкрила папку зі старими малюнками для цього замовника. Швидко переробила. Тим більше в неї вже була добірка слонів, які стояли, сиділи. Залишалося лише поєднати слона з будівельною коробкою. І макет реклами був готовий. Вона роздрукувала його та віддала чоловікові. Замовник був дуже задоволений, та пішов з кабінету. «Писати по власному бажанню зараз чи мине», - міркувала Софія.

Але вийшло усе не так, як вона собі уявляла. Замість того, щоб кричати на неї, Роман Володимирович власно промовив:

- З цього дня в нас нема керівників та підлеглих. В нас є два рівноправних дизайнера, та кожна відповідає за власну роботу. Заробітну плату тебе підвищено.

Приказав так, Роман Володимирович вийшов з кабінету. «Новорічне диво», - подумала радісно Софія.

Пройшло декілька днів, але Максим не подзвонив їй. Мабуть це тому, що вона забула дати свій номер мобільного, але він знав де вона працює. Софія сподівалась, що він її знайде, зайде, але його не було. Софія почала частіше бігати та пити каву на першому поверсі, через надію, що вона його зустріне. Макса не було. Софія хотіла вже шукати його в Facebook, але потім загадала, що навіть його прізвища не знає.  

Вона змушувала себе працювати, але часто сиділа за столом та дивилася у вікно. Сидіти та думати - ось що було її основним заняттям за ті чотири дні, які пройшли з її останньої розмови з Максом. Знову і знову вона перебирала кожне слово в розумі з їх спілкування, можливо у нього дружина або подруга, тому він її не шукає. Або в нього багато роботи, можливо через це вона його не бачить біля кави. Чи вона усе собі вигадала, та нічого не було, а їй лише здалося, що вона йому подобається. Невже вона закохалась? Їй здалось, що вона нашла людину, яка її розуміє та поділяє погляди на життя. З ним вона відчувала себе спокійною та щасливою.

Софія занурилась у роботу. Намалювала декілька листівок, та зробила новий календар зі стальними щурами на честь наступного року. Закінчився робочий день та Софія побігла до танцшколи на останній урок східних танців в цьому році. Там вона та Катя зустрілись, та  Софія за радістю повідомила, що її підвищили.

- Це треба відсвяткувати, - промовила Катя.

Та вони пішли до улюбленої піцерії та замовили піцу з морепродуктами та тонкими скибочками лимона та апельсина. Софія спочатку здивувалася такому поєднанню, а коли спробувала, то їй дуже сподобалося.

Вони розповідали новини одна одній, та раділи зустрічі.

- Сподіваюсь, що коли така щаслива, то ти не дуже засмутишся, коли почуєш, що в мене щось почало налагоджуватися в особистому житті, - промовила Катя.