Два тижні тому

Робочий день починався, як зазвичай. Було забагато роботи. Взагалі, час перед Новим Роком для дизайнера особливо важкий час, велика кількість замовлень. Софія іноді думала, шкода, що їй платять ставку, а не за кожне замовлення від ще однієї нервової компанії. Софія б точно багато грошей тоді отримувала. Кожна компанія бажала мати свою особливу листівку або календар, щоб дарувати постійним клієнтам. І усім було терміново. Ось і зараз Софія сиділа та малювала календар для однієї фірми. На кожен місяць треба було придумати свій дизайн з мишкою або щуром, щоб було гарно та з гумором. На кожен місяць обов'язково своя позитивна фраза, одну фразу Софія вже придумала: «Хай у вас і нас все буде гаразд! Щоб і ви, і ми -  щасливі були». В цей час в їх кабінет прийшов бос. Компанія «Сяйво» була невелика. Їх офіс мав три кабінети: один для керівництва, один для бухгалтерії, а великий для менеджерів та дизайнерів. Тобто дизайнера було два: Ірина - керівник та Софія. Роман Володимирович щось говорив Ірині, а та кокетливо грайливо говорила, що це легко робиться та вона з цим впорається дуже швидко. Вони про щось похихотіли, потім бос промовив: «Працюйте». І вийшов до свого кабінету. Ірина покрутила аркуш паперу із завданням, потім вставила флешку, переглянула хвилин п'ять. Задумливо переглянула картинки в Facebook, а потім пішла до столу, за яким сиділа Софія. Ірина стала біля столу, кинула лист та флешку, та сказала: «Це треба зробити, та швидко. На вчора. І якісно. Це нові китайські клієнти. Не забудь, щоб кольори на макеті упаковок відповідали стандартам, зазначеним в завданні, інакше вирахую із зарплати».
Софія швидко поглянула на неї, а потім сиділа кілька секунд в шоці. «Тут потрібно розробити 15 коробок для різних автомобільних виробів. І вони повинні малюватися точно під розмір. Я не встигну. У мене ще календарі, листівки та інше. І теж терміново», - промовила Софія. Ірина зробила зле обличчя та повідомила: «Не можеш працювати, звільняйся. Це все дуже легко робиться, ти роби швидше. І не сперечайся з керівництвом. Ти ж знаєш приказку, керівник завжди правий».
Ірина пішла до свого комп'ютера та стала грати в іграшку, дуже задоволена собою. Софія зітхнула, поклала флешку та лист із завданням в файл, а потім в папку до тих  багатьох завдань, які вона ще не зробила. «Немов Попелюшка перед Новим Роком. Стільки роботи, хоч би платили відповідно. Щось стало трохи холодніше. Руки замерзли», - думала про себе Софія. Вона доторкнулась до обігрівача, а той не працює. «Ірино, обігрівач не працює. У мене руки вже задубіли. Мені так тяжко буде працювати», - промовила Софія. «Та піди до секретаря. Мені теж треба тепло у кабінеті», - відповіла Ірина, яка не відривала очей від свого смартфону, де вона жваво спілкувалась. Софія зайшла до секретаря Вікторії, а та лише кивнула та продовжувала набирати текст олівцем, бо в неї були дуже довгі нігті. Софія, щоб зігрітися та підняти трохи настрій пішла пити каву. Їх офіс знаходився у великій будівлі, де знімали офіси й інші компанії. У холі великої будівлі стояв ларьок, в якому приємна дівчина продавала каву, чай, шоколад. Іноді Софія ходила туди пити каву або какао.

Софія вийшла  в коридор, слідом за нею вийшов Роман Володимирович та запитав: "Софія, ти куди?". "Я лише руки помию, в нас дуже холодно - обігрівач зламався", - швидко  відповіла Софія.

Біля точки з кавою нікого ще не було, та Софія замовила собі каву латте. Софія дуже хотіла, щоб вийшло усе швидко, щоб бос не сварився, але виходить іноді не зовсім так, як бажаєш. Софія дала сто гривень, але у продавщиці не було здачі. Софія намагалась назбирати дрібні гроші на каву, але щось не виходило. Позаду неї вже була черга. Софія почала нервувати. Позаду неї стояло троє молодих хлопців, один з яких був у чорній куртці. Віктор іноді заходив до їх кабінету, та щось іноді замовляв флаєр чи щось інше, тому вони іноді віталися один з одним.  Раптово один з хлопців простягнув п’ятдесят гривень продавщиці та замовив два латте. Він узяв один собі, а інший віддав Софії. Вони відійшли у бік, щоб інші змогли зробити замовлення. Віктор та інший хлопець замовили собі чорну каву та пішли. Софія теж хотіла піти, але кава дуже обпікала їй руки, тому Софія поставила на столик паперовий стаканчик з гарячою кавою. "Рятівник" залишився поруч та пив потихеньку свою каву. "Дякую. Я потім віддам гроші. Щось задубла та вирішила трохи погрітися", - промовила тихо Софія, дивлячись на хлопця. Молодий чоловік був високий на зріст, років близька тридцяти. Якійсь він був дуже звичайним. Волосся русяве, гарна зачіска, сірі теплі очі, прямий ніс та міцна статура. Але в нього була дуже приємна лагідна посмішка. Молодий чоловік посміхнувся та відповів: "Нема за що. Пригощаю. Мене звати Максим, а тебе?". "Софія. Я тебе тут не бачила. Ти новенькій? Я дизайнер у "Сяйві", - відповіла Софія. Хлопець був вдягнений у синю куртку, светр та джинси. На керівника він не був схожий, на прибиральника теж. Цікаво, хто ж він? Каву латте Софія вирішила допити тут, необов’язково поспішати до холодного кабінету, можна трохи відпочити ти насолодитися ароматною кавою. Хлопець знов посміхнувся, сказав:

- Я працюю системним адміністратором. А чому у вас холодно? Що не має обігрівача?

- А. Зламався. Секретар ніяк не відреагувала. Тому доки сидимо у холоді, - швидко відповіла Софія, а потім подумала, що ось так "вилила" свої проблеми незнайомцю.

Але в нього було таке обличчя, що хотілось поговорити та виговоритись.

- В мене є деякі інструменти. Я можу зайти та подивитися, якщо це можливо, то зразу відремонтую.