Розділ 5

Олена ходила по відділенню шукаючи доньку, в кабінеті її не було, вона оглянула всі приміщення, проте не змогла знайти її.

– Ти не бачив Настю? – вона запитала в оператора, який йшов їй на зустріч.

– Ні, не бачив. – жінка пішла назад в кабінет вирішивши взяти телефон та подзвонити сину, можливо вона пішла додому не дочекавшись її. Проте, вона помітила в кабінеті гармидер, а навколо бігали дивні, маленькі створіння. Її очі округлилися до величезних розмірів. Вона повільно потягнулася до швабри, яка стояла праворуч від неї та схопившись у неї міцніше підійшла ближче до столу, по якому бігали ці істоти.

– Я збожеволіла чи перевтомилася? – запитала сама себе Олена й поштовики обернулися на її голос, а жінка застигла від спантеличення.

– Привітик! – Лала помахала рукою, а Кексик сидів поруч доїдаючи солодощі, які лежали на столі жінки й гучно відригнув.

– Ой, пробачте, вирвалося. – зніяковіло промовив Кексик, а жінка відкрила рот від подиву.

– Воно говорить! – її очі закотилися й вона знепритомніла.

– Здається наш вихід був занадто ефектним, колеги. Треба розбудити її. Кексику, кинь пилок. – поштовик зробив як просила Лала й Олена розплющивши очі поглянула на поштовиків, які обступили її.

– Я точно збожеволіла. – промовила жінка з острахом поглядаючи на них.

– Яблунька від яблуньки, Настя так само відреагувала. – сказав Кексик вмощуючись на підлозі зручніше.

– Настя? Що ви зробили з моєю донькою?! – крикнула жінка та взяла в руки швабру.

– Мамо, стій! – Настя визирнула із-за столу та підійшла до мами ближче, вона була такого ж зросту, як поштовики. – Ти не повіриш що сталося та я мушу тобі все розповісти, клич всіх на збори й негайно.

– Спочатку поясни що відбувається. Я повернулася в кабінет на обід, проте тебе ніде не було. Й протягом робочого дня теж не знайшла тебе. Що це за фокуси такі? – вона в нерозумінні оглянула всіх присутніх.

– Якщо коротко, то це духи Різдва й свято в небезпеці. Їм потрібна наша допомога й без тебе та твоїх підлеглих нічого не вийде. У нас мало часу, тому збери всіх тут, я поясню все, щоб не повторюватися. – Олена встала на ноги та вирішила, що спершу покличе Кирила, бо вона була не певна в тому, що побачила.

Вона повернулася за п'ять хвилин не сама, проте всі очікували що прийде більше людей.

– Не подумай, що я божевільна та скажи чесно ти теж їх бачиш? – вона обернулася до Кирила й зрозуміла його відповідь за реакцією, яка видавала здивування. 

– Більше ніхто не прийде? – Настя підійшла ближче та засмучено поглянула на маму.

– Чекайте мене тут. Сьогодні у нас скорочений день й вже всі збираються додому, я повернуся за мить. – вона вискочила з кімнати залишивши Кирила, який закляк від здивування. Він відчув, як щось ворушиться в кишені його жакету й протягнувши туди руку відчув щось липке.

– Фу. – скривився хлопець та дістав з руки заслинені солодощі та Кексика, який їх поїдав.

– Сам ти фу, я Кексик. – поштовик зістрибнув з руки хлопця прямісінько на стіл. – І солодощі твої не смачні – ображено вигукнув поштовик облизуючи пальці.

За декілька хвилин у кімнаті увійшла Олена, а за нею всі співробітники відділення, за якими граційно йшов АзраЇл.

– "Духи Різдва, що ви тут забули?" – промуркотів кіт.

– Зараз про все дізнаєшся, АзраЇле. – промовив Кексик спускаючись до пухнастого друга. 

– Ти що говориш з котом? – здивовано запитав Кирило спостерігаючи, як кіт нявкає у відповідь поштовику, а всі поглядали на цю картину з великим подивом, який важко було приховати.

– "От дурні! Авжеж, я говорю, треба лише вірити та слухати уважніше." – сказав Азраїл.

– Так, і він сказав, що ви дурні. – вигукнув Кексик показуючи язика Кирилу.

– Гаразд, лахмате чудисько назвали мене дурнем, нічого незвичного. – саркастично промовив хлопець та підійшовши на диван всівся в нього.

– Зараз не час для зайвих розмов. Лала, мені потрібно бути свого зросту. Впораєшся? – запитала Настя й повернулася до неї обличчям й жбурнувши пилок на дівчинку та стала рости доки не стала як раніше. – Розумію, що все це дивно та їм потрібна допомога. Тому слухайте уважно все, що я скажу.