Розділ 4

– Впевнений, що це спрацює? – запитала Лала у Ваніля.

– Авжеж! – вигукнув той стукаючи по клавіатурі комп'ютера. – Після останнього запуску інформація щодо відправників листів та їхні дані, адреси перенеслися на резервний сервер. Я створив минулого року про всякий випадок програму, яка зберігає дані після останнього запуску. Як у воду дивився. Та є одне "АЛЕ", вміст листів переглянути неможливо – сказав Ваніль закидуючи печиво до рота. – Готово! Ось списки міст з яких було надіслані листи та всі вони потрапили до списку "Пустуни". Вісімнадцять міст: Київ, Ірпінь, Кам'янець-Подільський, Біла Церква, Тернопіль, Полтава, Рівне, Олександрія, Черкаси, Червоноград, Немирів, Дрогобич, Вінниця, Стрий, Житомир, Івано-Франківськ, Буча та Чернівці. – додав Ваніль та обернувся до дівчат. – Зараз я прожену через програму дані дітей, які надсилали листи та відсортую слухняних в окремий файл. Це займе декілька годин.

– Зачекай, переглянути, які подарунки вони очікують не можна, проте є адреси та дані, все вірно? – запитала Настя в голові якої загорілася ідея.

– Так. – з сумом відповіла Лала.

– У мене є ідея, проте без вашої допомоги мені не переконати маму. – сказала дівчинка з повним ентузіазмом в очах.

– А до чого твоя мама? – запитали хором поштовики.

– Моя мама керівник відділення під яким знаходиться ваш цех. Якщо ви користуєтеся їхньою допомогою без їхнього відома, то чи не прийшов час попросити про неї? – поштовики глянули на дівча не розуміючи до чого вона хилить. – Дозвольте пояснити. – вона підійшла ближче до них. – У вас є дані дітей, проте немає найголовнішого - чого вони бажають. Що як влаштувати якесь свято для дітей надіславши сповіщення у додатки їхніх батьків, щоб вони відвідали захід із дітьми, де вони зможуть розважитися та залишити побажання з листами.

– Ми й без їхньої допомоги зможемо розіслати сповіщення, ми маємо доступ. – перебив Ваніль.

– Так, розумію. Проте, Ви не зможете організувати свято, щоб не видати себе. А люди можуть зробити це за вас, нам потрібно лише переконати їх.

– Вона має рацію. – промовив Кексик, який щойно увійшов у приміщення. – Якщо ці діти не отримають подарунки, то дух Різдва ослабне й ми втратимо частину нашої магії й в наступному році наших сил не вистачить доставити подарунки навіть тим, хто ще не втратив віру. Якщо діти перестануть вірити в диво - ми зникнемо, тому я вважаю, що нам варто спробувати. Я з тобою, Настя, адже я маю виправити те, що накоїв. – він опустив очі до підлоги, його очі були сумні.

– Вище ніс, Кексику. Якщо ви підете зі мною до мами, то ми зможемо переконати її, інакше вона не повірить. – промовила дівчинка постукавши по плечу поштовика, а той заплакавши як малеча кинувся в обійми дівчинки залишаючи на її одязі сльози та слиз із носа, які виступали від смутку. – Ну все, заспокойся. У нас багато справ, то ж до роботи!