Розділ 3

У відділенні стоїть гомін людей, шарудіння коробок та пакетів. Хтось говорить телефоном запитуючи останні цифри накладних. Всі метушаться та кудись поспішають, окрім одного. Це здоровий, пухнастий чорний кіт, який лежить на касі біля оператора граційно вилизуючи лапу. Він єдиний, кому байдуже до Різдва та всієї метушні пов'язаної з цим. На нього вдягли котячий різдвяний костюм ельфа зеленого кольору. Цього кота знають всі постійні відвідувачі відділення й колись один з клієнтів дав йому жартома ім'я АзраЇл, проте всім так сподобалося, що тепер на бейджику, що прикріплений до його костюма відблискує саме це ім'я. Відділення стало його домівкою відколи він приблудився до них, тепер він частина дружнього колективу вже п'ять років.

– Відправка чи отримання? – запитав Кирило відвідувача, до якого підійшла черга. 

– Відправка. – відповів той та поставив на стійку невеличку коробку. 

– Що в середині посилки? – запитав оператор заповнюючи дані за комп'ютером.

– Корм для котів. – АзраЇл муркнув коли почув це слово та підскочив на лапи. – Оо, ти теж любиш смаколики, друже. – відвідувач нахилився до кота та поглянув на бейджик. – АзраЇл? Гарне ім'я. Дозвольте поцікавитися, чому назвали саме так. Зазвичай дають банальні імена типу Мурчик або Чорниш. – засміявся клієнт.

– Один клієнт дав йому це ім'я на честь ісламського Ангела смерті. – вони засміялися, проте кіт не барився й вирішив добратися до смаколиків, які були в коробці, доки ті були зайняті розмовою. Кирило опустив очі на коробку від якої почув шарудіння та побачив, як із коробки стирчать задні лапи та хвіст. Він не встиг дотягнутися, адже клієнт обережно дістав пухнастого друга з коробки.

– Зголоднів, малюче? – він тримав його навпроти себе дивлячись у зелені очі кота.

– "Кого ти малюком назвав?! А ну опусти мене, а то я тобі задам" – проте клієнт чув лише незадоволене м'явкання й поставив його назад на стійку.

– В мене є дещо й для тебе. – відвідувач потягнувся до кишені та дістав смаколика у вигляді рибок й простягнув декілька штук коту.

– "Хабарництво? Яке неподобство!" – проте кіт схопив смаколики з рук. – "Смачне неподобство!" – з'ївши все до крихти він облизнувся та муркнув. 

– Який же ти милий. – клієнт протягнув руку та почав гладити його шевелюру.

– "Ей, ти що собі дозволяєш? Я що тобі сопливе кошеня, я не поведуся та ці пестощі" – відвідувач почав чухати пухнастого друга за вухами. – "О так, не зупиняйся. Лівіше, лівіше, шкіряний масажер. Знову повівся, щоб його!" – муркотіння АзраЇла розійшлося на все відділення.

– Маленький тракторець. – вигукнув інший клієнт, який стояв біля іншої каси любуючись котиком.

Відвідувач пішов, а кіт залишився лежати на стійці пристаючи до клієнтів хапаючи їх лапами за ґудзики та змійки на їхньому одязі. Він любить увагу й завжди отримує її будь-яким способом. Наприклад, на минулому тижні він подер змінне взуття керівника відділення через те, що у неї не було часу погладити пухнасте створіння. Він дуже прив'язаний до Олени, адже саме вона знайшла його, проте не змогла взяти його додому, власниця квартири, яку вона знімає заборонила заводити тварин. Проте, керівництво дозволило лишитися коту у відділенні й навіть облаштувало йому затишний куточок.