Розділ 8

Ось уже минуло понад тридцять годин, як Аніта не зімкнула очей. Як тільки робила це, то бачила перед собою сумні картини її провалу. Тож брала себе в руки й знову починала шукати інформацію, яка б допомогла їй повернути «Голос мого серця».

Час минав, а жодних результатів так і не побачила. В душі ще продовжувала боротися, але втома давалася взнаки та щоразу все складніше було змусити себе щось робити. Але це було лише до тих пір, поки…

«Чому на вашій сторінці світиться значок про те, що є якась нова книга, а я її не бачу?»

Повідомлення від читачки миттю додало бадьорості. Вона була з тих, хто вирізнявся своєю прямолінійністю і спілкуватися з нею було дуже легко. Завжди розповідала їй про все, от і цього разу не стрималася.

«Ви шукали резервні копії файлів у хмарі чи може все ж таки залишилися якісь листи або фотографії листування?»

Аніта зітхнула. Зараз картала себе, як ніколи. Так, звісно намагалася зробити це, відновити всі листи, але як тільки вона збиралася щось зробити, видавало помилку й ті файли, які шукала, раптово зникали. І чому? Чому не додумалася одразу зробити фотографії листування? Тоді був би хоча б якийсь шанс, а так навіть страховка у вигляді резервної копії половини книги зникла, разом з усіма іншими файлами.

«Ні. Нічого немає.»

Запанувала мовчанка, якщо звісно так можна сказати про припинення переписки. Аніта бачила, що читачка у мережі, проте вона нічого не пропонувала, не вимагала. Наша люба авторка було подумала, що та, так само як і вона, просто дивиться в монітор перед собою і не знає, що взагалі робити. Проте це твердження було далеким від правди. Дуже й дуже далеким.