Розділ 3

Рівно з третьої ранку Аніта сиділа перед монітором ноутбука та вдивлялася у стокові зображення, обираючи щось таке, щоб підійшло до її книги просто ідеально.

– Ні, не воно,– напевне вже всоте пролунали одні й ті самі слова, супроводжуючись голосним стуком об сенсорну панель та тихеньким шерехтінням клавіатури, що здригалася щосекунди.

Коли ж на годиннику була вже дванадцята, дівчина врешті-решт склала лапки, розуміючи, що сьогодні їй точно не вдасться зробити чогось такого, що змусить її сердечко затріпотіти та того, що б допомогло заманити ще більшу кількість читачів прочитати новинку.

Знічено закрила сайти, де провела стільки часу й не придумавши нічого кращого, зазирнула на улюблену платформу.

Позначка у двадцять нових сповіщень її не здивувала, адже цілих два дні не була тут. Але Аніта страшенно не любила чогось пропускати через недбалість чи неуважність. Випадково таке було кілька разів, коли читачі залишали коментарі, а вона помічала їх через кілька місяців. Тоді Аніта почувалася такою винною чи що, тож поставила собі за правило – зазирати на кожне сповіщення, щоб не проґавити чогось.

Аж раптом увагу дівчини привернув один блог. Здавалося б, нічого нового. Такі дуже часто можна було побачити на платформі. Але тут було дещо незвичне – обкладинка, що просто манила до себе. Світловолоса дівчина на передньому тлі так чудово передавала особистість Адріани, а хлопець же на задньому був викапаним Максом. Ще й ці красиві нотки навколо – ну хіба не краса?

Лише одне спиняло Аніту, щоб не взяти цю одежину для своєї книги – вона всі обкладинки робила власноруч. Для більшості навіть сама робила фото, а не шукала якихось стокових. Проте зараз їй геть не вдавалося нічого склеїти докупи, а тут… Не стрималася й написала чарівній майстрині тієї обкладинки. За кілька хвилин вона вже мала назву й коротенький надпис зі псевдонімом, яким користувалася Аніта – Софія Вітерець.

На радощах Аніта заплескала в долоні, неначе малесенька дитина. Їй хотілося й стрибати на радощах й кричати на повен голос, адже половина книга вже була завершеною і тепер уже точно можна було розпочинати публікацію. Проте не хотілося поспішати й затримувати з публікацією, тож довелося стримати власний запал, гортаючи листи, що прийшли на електронну скриньку, яку відвела спеціально для книг.

Начебто нічого окрім реклами й не побачила і вже хотіла закривати програму, коли раптом побачила кілька листів у спамі, хоча туди майже ніколи нічого не потрапляло. Потрібно було б прислухатися до порад безпеки електронної скриньки чи що, але Аніті було байдуже. Хіба ж вона могла собі бодай уявити, що цей, здавалося б, безневинний лист, принесе їй?