Розділ 2

Аніта потягнулася на ліжку та зачепила щось ногою. Почувся дивний хрускіт, одночасно з падінням чогось важкого. Ці звуки миттю підняли нашу молоду авторку на ноги. Вона зрозуміла, що знову заснула з ноутбуком й впасти міг лише він, а це означало…

– Будь ласочка, ввімкнись,– тремтячими руками пригортала вона свій найбільший скарб та молила про те, щоб він нарешті запрацював.

Так, дівчина розуміла, що їй пощастило, адже хрускіт був від коробки з-під досі недоїденої піци, яку замовила вчора. Проте все ж вона страшенно боялася, що її кількамісячна праця просто зникне з лиця землі, так і не побачивши світу, не давши читачам тих незабутніх емоцій, які відчувала сама, поки писала книгу. Та й прощатися з героями так не хотілося, адже досі Адріана з Максом не разом, а Роксі все ще десь там у невідомості й у Тіма немає ані найменшої зачіпки про те, що відбувається.

– Рідненький мій, давай,– тихо промовляла вона, ставлячи улюблений електронний пристрій на зарядку.

Повільно заблимав червоний вогник, за ним і синій, після чого на екрані висвітилася марка пристрою. Аніта з полегшенням видихнула, не випускаючи ноутбука з рук. Пощастило. Знову. Проте дівчина розуміла, що ще один такий раз і пристрою може бути кінець, тож як тільки він повністю увімкнувся, завантажила файл книги у хмару. От тепер можна було й справді розслабитися.

А що найкраще у такому випадку? Ну звісно, що продовжити написання книги «Голос мого серця», бо це дасть Аніті можливість знову відчути себе частинкою цієї історії. Та вона фактично нею і була, адже книга, хоч і трішки здалека, проте все ж розповідала про її життя. Адже Адріана й була її прототипом – така ж прагматична, в деяких випадках аж занадто. Аніта також у стресових ситуаціях легко брала себе в руки й намагалася викрутитися. І так само постійно недооцінювала себе.

Та це ще і я не кажу, що життя головної героїні фактично описувало життя Аніти. Адже саме вона колись співала у хорі, завдяки ньому познайомилася з хлопцем, який її смертельно образив. Також мала близьку подругу, що була завжди поруч, але потім раптово поїхала. Єдине, що не збігалося – те, що в майбутньому Аніта вивчилася на менеджера й почала працювати зовсім не співаючи, а проводячи різноманітні наради та літаючи в ділові поїздки для укладення договорів з новими компаніями. А прототип Макса взагалі опинився невідь-де. Та й вона взагалі обірвала зв’язок абсолютно з усіма й поняття не мала, де хто, чи з усіма все в порядку. Проте її це турбувало в останню чергу. Зараз, як і протягом останніх кількох місяців для неї в пріоритеті була її книга, а не всі й все довкола.

Чи ж задумувалася вона взагалі, що робитиме без неї? Що станеться, коли раптом хтось захоче забрати її творіння й привласнити? Та Аніта навіть думки такої ніколи не припускала і даремно, ой як даремно… Адже події, що почнуться вже у наступному розділі, змусять її добряче похвилюватися.