ГЛАВА 4

— Що ж, сподіваюся, що після цього виходу за стіну ми виживимо, — сказала я, коли ми всім загоном поверталися до корпусу.

— Оу, красуне, оце у тебе настрій, нічого не скажеш! — відповів Артем. — Із таким настроєм іти на завдання небезпечно. Ще біду на кличеш.

— Біду накличеш ти, якщо будеш ходити і жартувати, як завжди. Найчастіше, коли не треба, і для цього не час! — спарувала Ліна.

— А тобі що, не подобаються мої жарти, Ліно? — запитав у неї Артем.

— Подобається чи ні – не має значення. Головне, щоб ти не відволікався і робив свою роботу правильно, нікого не підводячи, — відрізала Ліна, зиркнувши на нього спідлоба.

Артем театрально приклав руку до серця.

— Ох, яка жорстокість! А я просто хочу трохи підняти бойовий дух. І не зрозумів,  коли це я когось підводив?

 — Краще залиште сили для справи, а не перепалок, — втрутилася я. — Нам ще треба пережити цей вихід.

— Малеча, ви ще тут побийтеся. Розбороняти вас немає ніякого бажання. Краще витратити ці сили на щось інше, а якщо у вас їх багато, то можу загнати вас на ще одне бойове тренування, — заговорив Тимофій.

Тимофій теж один із нас. Загалом нас восьмеро: я, Ліна, Артем, Дмитро, Тимофій, Кіра, Денис та Кирило.

Тимофій – наш «старший брат». Він не найстарший за віком, але найдосвідченіший, окрім Дмитра, звісно. Завжди спокійний, врівноважений, і навіть у найскладніших ситуаціях зберігає холодний розум. Він має довге чорне волосся, котре завжди зав’язує у невеличкий хвіст, або заплітає у маленькі косички, це виглядає неабияк добре. Із розпущеним волоссям його можна побачити вкрай рідко. Своєю масивністю він анітрохи не поступається командиру. До апокаліпсису він працював рятувальником. Тому і зараз Тим намагається врятувати всіх, ризикуючи своїм життям. Його слова завжди мають вагу. Якщо із командиром, про це навіть важко думати, щось трапиться, він має замінити його.

Кіра – наша найкраща стрільчиня. Тиха, замкнена, завжди трохи осторонь. Вона не любить шуму і балачок, але її очі бачать все, а руки завжди впевнені. Свій досвід поводження із зброєю вона набула працюючи поліцейською. Кіра доволі висока, має довге русе волосся, котре завжди заплітає у високий хвіст. Її очі мають світло-блакитний колір, як небо у сонячний день. Її погляд завжди майже відсторонений, але в ньому криється прихована пильність. Кіра звикла помічати деталі, які інші не бачать: ледь помітний рух у кущах, зміну виразу обличчя, напруження в голосі співрозмовника. Ці якості не раз рятували нас у бою.

Попри свою замкненість, вона ніколи не ухиляється від командної роботи. Вона не говорить багато, але коли щось каже – це завжди по суті. Її голос спокійний, рівний, без зайвих емоцій. Можливо, це наслідок її минулого в поліції, а можливо – її природна риса.

Вона не розповідає про своє минуле, але всі знають, що вона втратила когось дуже важливого. Це залишило в її серці глибокий слід. Можливо, саме тому вона тримається осторонь, ніби боїться знову прив’язатися до когось і втратити. Але коли приходить час битви, то вона перша, хто бере позицію. Постріли Кіри завжди точні, а її холоднокровність у критичні моменти робить дівчину незамінною в нашому загоні.

Денис – душа компанії. Він десь посередині між Артемом і Тимофієм. Любить жартувати, але знає межу. Він витривалий, має відмінну фізичну підготовку із нас усіх, і, що найважливіше, ніколи не залишить друга в біді.

Хлопець високий, міцної статури, з коротко підстриженим чорним волоссям і виразними карими очима, які завжди світяться теплом. Я би навіть сказала, що він ідеал для багатьох дівчат, адже про високих карооких брюнетів, багато хто мріє, та й я не раз помічала, як на нього дивляться дівчата, поїдаючи поглядом. Його обличчя часто розпливається в лукавій усмішці, а ямочки на щоках надають йому якогось хлоп’ячого шарму. Він рухливий, ніби не може всидіти на місці. Або перекладає щось у руках, або поправляє ремені на споряджені, або просто крутиться, кидаючи швидкі погляди навколо. Його плечі широкі, руки сильні, а рухи впевнені, немов він знає, що робити в будь-якій ситуації. У бою він спритний, рішучий, і готовий прикривати будь-кого зі своїх, навіть ризикуючи своїм життям.

Проте є одна людина, з якою Денис стає зовсім іншим, і саме через неї не помічає уваги від інших – Кіра. Він намагається приховати свою симпатію, але вона видає його в кожному погляді, у кожному несвідомому русі. Коли вона поруч, його усмішка стає м’якшою, а голос – спокійнішим. Він завжди прагне опинитися біля неї, пропонує допомогу, хоча знає, що Кіра вміє справлятися сама.

Вона ж, здається, не помічає цього, або ж вдає, що не помічає. Її холодний, зосереджений характер – повна протилежність Денисовій відкритості. Але саме ця відстороненість ще більше приваблює його. Він зачарований її мовчазною впевненістю, її пильним поглядом, тим, як вона легко та майже непомітно рухається. І хоча Кіра рідко бере участь у розмовах, Денис не здається. Він все одно знаходить спосіб змусити її хоча б усміхнутися, навіть якщо це лише легкий, ледь помітний рух губами.

Кирило – наймолодший. Коли настали катаклізми йому було лише шістнадцять років, а минулого тижня ми вітали його з вісімнадцятиріччям. Незважаючи на юний вік, він швидко подорослішав, хоча й не втратив тієї дитячої безпосередності, яка допомагала нам не впадати у відчай.

Ліна і Кирило – брат і сестра. Дівчина була категорично проти того, щоб Кирило приєднувався до загону, але він був впертим, і таки добився свого.