Розділ сьомий. Чи потрібно це?

Прийшовши у свою берлогу, я одразу впав на ліжко.

«Складно жити, шкода вмерти?» — подумав я. — Та ні... У моєму випадку: «Важко жити, легко вмерти...»

З цими думками на очі накотилися сльози, але я старався стримати їх.

«Досить плакати. Час зібратися докупи й відволіктися!»

— Так, точно! Треба всього лише відволіктися від усього цього, — пролунало в мене в голові. — Мені якраз треба випрати свої штани після того сорому.

З цими думками я важко видихнув, встав із ліжка й попрямував до туалету.

— Ти куди? — запитав мене Протей.

— У туалет. І ні, мені не потрібна допомога, — відповів я, водночас даючи відповідь на його друге, ще не сказане питання.

— Добре, але якщо що, клич. Я завжди зможу потримати... — не встиг договорити хлопець, як я його перебив.

— Штани! Я йду прати штани, — уточнив я свої плани.

— Зрозумів. Тоді, якщо що, я тут, — відповів він і заплющив очі.

«Може, він і гомосексуал, зате хороша людина. Та ще й милий», — промайнуло в моїй голові, і я попрямував до вбиральні.

«А там мило хоча б є? Ну... прийду й побачу».

Я зайшов до туалету, прикрив за собою двері й стягнув із себе штани.

«Після клізми я вже не боюся, що мене хтось побачить в одних трусах...» — подумав я.

Коли штани опинилися в моїх руках, я відкрив кран, і з нього одразу ринула вода. Я підставив під неї штани й почав терти тканину в районі паху.

«Ну такого в мене ще не було. Коли розповідатиму про це Ханні, вона точно буде шокована», — подумав я й уявив обличчя дівчини, від чого одразу засумував.

«Ну, але з іншого боку, я ж завжди мріяв стояти напівоголеним у вбиральні в'язниці й прати свої штани», — пожартував я сам до себе й легенько посміхнувся.

З цими думками я доправ штани. Мила, як і очікувалося, не було, але я добрих п'ять хвилин швидко й сильно тер тканину, тому, за моїми розрахунками, пляма мала зникнути.

Я закрив кран, із якого текла холодна вода, і викрутив із тканини зайву вологу.

«Ну... виглядає не краще, ніж було, але це вже хоча б вода. Та й пляма скоро висохне», — подумав я й повернувся до камери.

Не встиг я зробити й кроку всередину своєї кімнатки, як до мене заговорив Протей.

                                            ***

— Розкажеш більше про свою дівчину? — запитав він.

— Та добре... — я був радий поговорити з кимось про неї. — Але звідки така цікавість до моєї дівчини?

— Скучно тут, а так хоча б розмовами проведемо час. Та й тобі не завадить відволіктися, — відповів хлопець.

— Зрозумів, — сказав я. — Тоді став запитання, а я буду відповідати.

— Домовились, — мовив хлопець і поставив перше запитання: — Як ти з нею познайомився?

— А це хіба важливо? Чи я на якомусь допиті? — тупо пожартував я.

— На допиті, — серйозним голосом сказав Протей і подивився на мене спідлоба.

— Ой, ну тоді відповім, — підіграв я йому. — Ми з нею однокласники. Вона була новенькою і завжди сиділа сама...

— І тут ти, увесь такий красивий і крутий, підійшов до неї, — продовжив замість мене хлопець.

— Та ні... Ми з нею не спілкувалися до всього цього «Нового закону». Але під час першого дня, коли треба було прочитати одну книжку, я посварився зі своїм другом, — відказав я. — Який у результаті вирішив отруїти мене, — додав я. — Через це я пересів до Ханни. Ну і, в принципі, все. Це вся історія нашого знайомства.

— Ага... — протягнув хлопець. — Тобто якби ти не посварився з другом, то й не познайомився б зі своєю дівчиною?

— З колишнім другом. Він як людина помер для мене, — виправив я Протея. — Але, по суті, так. Якби не він, у мене не було б дівчини.

З цими словами кутик моїх губ легенько піднявся.

— Зрозумів, — сказав хлопець. — А яка твоя Ханна?

— Ой... — я мимоволі посміхнувся й відчув, як почервонів. — Вона... Вона не така, як усі...

— Банально, — перебив мене Протей.

— Ця дівчина весела, добра, розумна, сильна і, як вишенька на торті, ще й дуже гарна, — продовжив я.

— Ось воно як. І що, жодних недоліків у неї немає? — запитав він.

— Є... Її минуле... — сказав я, і посмішка зникла з мого обличчя. — Типу, це не її вина, але через своє минуле вона зараз має багато комплексів, — неохоче визнав я.

— А яка її історія? — поцікавився хлопець.

— Вибач, але я не розкажу, — відказав я. — Але коли вийдемо звідси, я вас познайомлю. Якщо вона захоче, то сама розкаже тобі про своє минуле.

Хлопець ненадовго замовк і подивився на мене, ніби скануючи.

— Добре... — зрештою відповів він.

— Ще будуть якісь питання? — запитав я.

— Що вона такого зробила, що ти відчув до неї симпатію? — трохи подумавши, поцікавився він.

— Ой... Ну... Пам'ятаєш той марафон на другий день дії закону?

Протей кивнув.

— Ну от тоді я й зрозумів. Вона тоді мене поцілувала, щоб дати стимул добігти до кінця, оскільки я підвернув ногу, — сказавши це, я мимоволі доторкнувся пальцями до своєї щоки.

— І після того марафону ти запропонував їй зустрічатися? — шоковано запитав Протей.

— Ні, я ж не настільки ловелас, — відповів я. — Ми почали зустрічатися приблизно перед тією дискотекою, де відбулося повстання.

— Зрозумів...

Протей замовк, думаючи над наступним питанням, а я відчув, як моє тіло розслабилося після всіх цих спогадів.

— Розкажеш тепер про свого хлопця? — запитав я.

— Та там нема чого розказувати... — відповів він.

— Ну... Мені все одно цікаво.

— Добре, питай.

— А як ви познайомилися?

— В інтернеті, в одній групі, — відповів Протей.

На його обличчі, щоправда, не було того щастя чи розслаблення, яке було в мене, коли ми говорили про Ханну.

— Ти не хочеш про це говорити? — запитав я.

— Чесно? Не дуже... — сказав він. — Я належу до тих людей, які залишають минуле в минулому, і не дуже люблю його згадувати.

— Зрозумів. Тоді більше не буду розпитувати.

— Дякую, — з полегшенням відповів Протей.