Розділ сімнадцятий. Революція

 Ми розійшлись у натовпі, Дейв пішов у центр натовпу, Сейв пішов наліво, а Джош — направо, а ми з Ханною вирішили не розходитись.
— Думаєш, це гарний план? — нервово запитала дівчина.
— Не знаю, але він поки що єдиний, — постарався спокійно відповісти я, хоча і сам боявся.
 Помітивши групу людей, які не танцюють і сумно стоять, ми підійшли до них.
— Привіт, — нервово сказав я.
— Ми знайомі? — запитав хлопець.
— Ні, але я бачу, що вам не сильно подобається цей закон, — мовив я.
— Ну, є таке, — з підозрою відповів він.
— Бачите, там стоять камери? — я показав пальцем у правий кут металевої конструкції, — вони за вами слідкують.
— То й що? Нам нема чого приховувати, — відповів він.
— Так, але ви можете зруйнувати цю систему, якщо хочете...
— Як? — тихо відповів хлопець.
— Ми плануємо зробити бунт, ви з нами?
Хлопець трохи завагався, але потім ствердно кивнув.
— Добре, тоді чекайте сигнал.
 Я розвернувся й пішов шукати інших людей, а Ханна мовчки йшла позаду тримаючи мене за руку.
                                        ***
 Пройшло пів години, а ми встигли залучити приблизно десять людей — не густо, але хоча б щось.
— Хан... — серйозно промовив я.
— Що? — дівчина подивилась на мене.
— Я не хочу втягувати тебе у повстання.
— Але я теж хочу боротись, мені набридло ховатись, — відказала вона.
— Вибач, але зараз мене це не хвилює. Я переживаю за тебе і хочу бути впевненим у тому, що ти в безпеці, — сказав я.
— Але... — почала дівчина, проте я її перебив.
— Я сказав ні, йди краще трохи потанцюй або випий чогось.
— Але в тебе ж нога, як ти зможеш боротись?
— Якось та й зможу. Твій хлопець не настільки слабкий, як ти думаєш, — підбадьорив я її, — а тепер біжи!
 Дівчина завагалась, але все ж, стиснувши пальці в кулак від обурення, послухалась.
— Добре, але якщо з тобою щось станеться, то я тебе приб’ю, — застерегла вона мене, а потім поцілувала.
— Все буде добре, — постарався заспокоїти її я.
 Дівчина неохоче розвернулась і вагаючись пішла від мене.
— От і добре, — сказав я сам собі.
Потім пролунали крики.
— Почалось...
                                     ***
 Я швидко йшов до мікрофону, намагаючись уникати охорони, але все ж зустрів декілька. Вони бігли на крик, щоб допомогти іншим. Я повернув голову і побачив жінку, яка кричала і билась.
— Ні! Не забирайте мене, — в істериці кричала жінка, — в мене тут маленька дитина, як вона буде без мене?
 На очі почали накочуватись сльози, але я їх швидко витер і побіг уперед, намагаючись не слухати тих звірячих криків.
 Добігши до місця зустрічі, я побачив Дейва.
— А де Ханна? — спантеличено запитав він.
— Я їй сказав, щоб вона танцювала, аби вберегти її.
— Зрозумів.
— Ти віриш у цей план? — нервово спитав я.
— Не дуже, але це єдине, що в нас є, — відповів той.
 Потім до нас підбіг Сейв і Джош.
— Ви готові? — запитав наш "лідер".
— Готові, — відповіли хлопці, а я стояв у ступорі, обдумуючи все. Але все ж зібрав усю волю в кулак і, згадавши, яким було наше місто, теж ствердно кивнув.
 Дейв взяв мікрофон до рук і голосно заговорив:
— Люди! Подивіться, що відбувається... — хлопець зробив невеличку паузу, щоб усі звернули увагу на нього, — невже ви хочете так жити? Невже ви не хочете повернути наше колишнє місто і всіх близьких, яких воно забрало?
 Люди почали кричати:
— Так! Поверніть нам наше місто!
— Поверніть нам наших рідних!
 Охорона ошелешено стояла, не знаючи, що робити.
— Давайте повернемо нашу домівку! — голосно сказав Дейв.
 Я дивився на натовп, бачив, скільки ж людей зібралось для бунту, і згадав про маму.
— Скоро ти повернешся, — мовив я собі під ніс.
 Люди почали кидатись на охорону, через що ми почали перемагати.
— Хоч би з Ханною було все добре, — сподівався я.
У натовпі я побачив Оїла і вирішив покласти край його ідеології. Я підійшов до нього і голосно сказав:
— Ти досі думаєш, що ця система — це гарна ідея? — запитав я.
— Ой, відвали, люди просто тупі й не розуміють, що роблять.
 Я вдарив його в обличчя з такою силою, як тільки міг, від чого аж рука заболіла, хлопець впав.
— Подивись на цих людей, — я взяв його за волосся і підняв голову, аби він усе побачив, — ти досі думаєш, що система працює?
Оїл сплюнув кров.
— Я думаю, що коли охорона з усім розбереться, то всім вам буде непереливки.
 Після його слів я звернув увагу на одного з охоронців, який по рації викликав підмогу.
— Дейв! Охорона! — крикнув я.
 Той побіг до охоронця і накинувся на нього, а я кинув Оїла й пішов допомагати хлопцю.
 Охоронець відбивався битою, але нам було все одно — адреналін полегшував увесь біль, який той наносив.  Потім я знайшов на землі чиюсь сумку, взяв її і закинув охоронцю на шию.
— Давай! — кричав мені Дейв.
 Пройшло декілька секунд, і охоронець впав на землю.
— Молодець, але тут ще багато роботи, — сказав хлопець.
 Я кивнув і пішов на іншого охоронця, якого вже били декілька дівчат, але вони програвали.
— Беріть сумки свої або камені! — крикнув я.
Дівчата дослухались до поради і почали перемагати.
 Пройшло декілька хвилин, і я почув звуки сирен — на площу приїхало багато автобусів з охоронцями.
— Зупиніть цей безглуздий бунт, — крикнув "головний" у гучномовець, — бо тоді у вас будуть сумні наслідки.
 Проте ніхто його не послухав. Тоді я побачив, як до нас прилетів якийсь дивний предмет. Він був схожий на гранату, але з нього вивільнився якийсь газ, який миттєво почав щипати очі.
 Охоронці надягнули протигази і закинули ще декілька таких гранат, через що вся площа була окута димом, а "наглядачі" просувались уперед. Люди ще опирались, але все ж ми почали програвати.
                                       ***
 Я побіг до Оїла, розуміючи, що зараз є ризик мого заслання.
— Я обіцяв Ханні, і я дотримаюсь обіцянки, — сказав я собі.
 Я підбіг до хлопця: той вже отямився від удару і, побачивши мене, почав свою "атаку". Я не захищався, щоб коли прийде охорона, вона побачила, що я тут жертва, а не він.
 Так і сталось — вона підбігла до нас і легко розняла нас.
— Заберіть його, він зрадник! — кричав я охороні.
— Не правда, — відказав хлопець.
 Але "перевіряючі" не розбирались і забрали Оїла, зробивши висновки з бійки. У його очах я побачив страх і переживання, але мені було все одно — я лише з лицем переможця дивився на нього.
— Тепер побачим, як тобі система, — сказав я з посмішкою і сплюнув кров.
                                      ***
 Дим почав потрохи розвіюватись. І було видно, що наше повстання розгромлене: столи були перевернуті, повсюди валялося скло і пластикові стаканчики. Це кінець...
 Я обвів поглядом натовп. Хтось лежав непритомно, хтось бився в істериці, але я ніде не міг знайти Дейва, Джоша і Сейва.
— Пробачте, хлопці, що я не з вами, але я дав обіцянку... — по щоці покотилась сльоза, а ребра заболіли.
— Ханна, де вона? Невже її забрали? — я впав безсило на землю і заплющив очі.
 Пройшло приблизно п’ять хвилин. Я підняв очі і побачив, як люди почали розходитись, а деяких досі забирала "система" або карета швидкої допомоги. Руки тремтіли від болю і страху, а тоді в мене в очах усе потемніло, а серце сильно закалатало.
— Відгадай хто, — тремтячим голосом мовила дівчина.
 Я різко розвернувся і побачив Ханну. Тоді швидко встав і міцно обійняв її, поклавши голову їй на плече, доки по щоках текли сльози.
— Я так переживав за тебе... З тобою все добре? — стурбовано запитав я.
— Так, зі мною все добре, але ти будеш винен мені заспокійливе, — дівчина легенько штовхнула мене в плече, — я так переживала за тебе, що аж місця собі не знаходила.
— Вибач мене... вибач, — казав я, схлипуючи, — я так сильно тебе люблю.
Дівчина підняла моє підборіддя.
— І я тебе люблю, — а потім ніжно поцілувала.
— Пішли додому? — спитав я.
— Пішли... — сумно відповіла вона.
 Дівчина взяла мене під руку.
— Обережно, ребра, — сказав я.
— Вибач, як прийдемо, приймеш гарячий душ, — сказала дівчина.
— А спинку потреш? — запитав я з легенькою посмішкою.
— Не перегинай палицю, — відповіла вона, а тоді ми безсило посміялись.