Розділ шістнадцятий. Танці

 Мер відійшов від пульта ді-джея і пішов за ширму, потім прийшов сам ді-джей.
— Всі готові? — запитав він, а люди тільки закричали, — тоді починаємо.
 Хлопець включив першу пісню, і люди почали незграбно танцювати.
— Я не вмію, — сказала Ханна.
— Просто злови хвилю пісні і рухайся по течії, — порадив я.
— Я не зможу.
— Зможеш, — мовив я і взяв дівчину за руку.
 Тоді ми почали танцювати. Ми рухались так незграбно, ніби встигли випити, лише рідко, соромлячись, дивились одне на одного.
 Так пройшла одна пісня, а потім інша.
— Пішли вип’ємо щось? — запропонував я.
— Давай.
 Ми неквапливо пішли до столика з напоями під бурхливу музику і взяли по одному безалкогольному коктейлю, сперлись об стіл, дивлячись на те, як танцюють люди.
— Дякую тобі, — раптом промовила дівчина.
— За що? — ошелешено спитав я.
— За твою підтримку і просто тому, що ти є, — пояснила дівчина, а потім неквапливо поцілувала мене у щоку і поклала свою голову мені на плече.
— Та це дрібниці, я би все зробив для тебе, — сказав я і відчув, як дівчина зашарілась.
 Ми допили свої коктейлі, і я помітив, як охоронці випроваджують людину, яка не танцює.
— Пішли танцювати? — різко спохопився я.
— Не хочу... тут так добре... — відказала дівчина.
— А треба, я бачив, як забирають тих, хто не танцює, — потім знову поглядом окинув натовп і помітив дивний червоний вогник на металевій конструкції, — тут камери, — прошепотів я дівчині, — треба йти.
 Я взяв дівчину за руку і повів на танцювальний майданчик, де ми знову почали невміло танцювати.  Ми танцювали як вміли, і я раптово зупинився, зачарувавшись простотою Ханни під час танців. Вона була така розкута, вільна — здавалося, ніби вона повністю забула все своє минуле, від чого на душі стало тепло. Але раптом у голову вдарила думка про маму: що вона зараз десь у засланні, а ми тут намагаємось розважатись.
— Все добре? — запитала дівчина.
— Так... просто згадав маму, — сумно відповів я.
Дівчина зупинилась і взяла мене за руку.
— Подивись на мене, — промовила Ханна, — з нею все буде добре. Цей вечір, як планувала влада, щоб звільнитись від гнітючих думок і просто розслабитись.
— От саме — влада, яка й забрала мою маму, — відказав я злосно.
Дівчина обняла мене і промовила:
— Знаю, але танцювати треба, бо і тебе заберуть.
— Добре... — відповів я з опущеним поглядом.
Ми ще трохи потанцювали, а потім ді-джей промовив:
— А зараз хлопці запрошують дівчат на повільний танок.
І з цими словами музика переключилась на більш повільну і розслабляючу.
— Зараз або ніколи, — сказав я собі в думках, а потім протягнув Ханні руку.
— Не проти? — незграбно запитав я.
 Дівчина поклала свою руку поверх моєї, і я її різко притягнув до себе та взяв за талію, а вона обняла мене за плечі.
 Серце шалено калатало, а в горлі пересохло.
— Коли пісня почне закінчуватись, я їй запропоную зустрічатись, — лунало у мене в голові.
— Гарно танцюєш, — мовила дівчина.
— Ти також, — відповів я.
 Ми рухались в унісон музиці, час зупинився, а світ перестав для мене існувати — я знайшов своє місце серед усіх цих людей...
 Музика почала стихати, тоді я тремтячими руками взяв обличчя Ханни і з пристрастю поцілував. Серце пішло в п’яти, а губи тряслись, але я не звертав уваги — ця мить здавалась казковою. Тоді дівчина відповіла на мій поцілунок і сильніше прижалась до мене.
— Станеш моєю дівчиною? — із трепетом у голосі запитав я, перервавши поцілунок.
— Я... я... — дівчина вагалась, — т-так, — невпевнено відповіла вона.
— Що? — перепитав я.
— Так! — повторила дівчина, оговтавшись від шоку.
Тоді я її ще дужче обняв, не плануючи відпускати.
— Я... я люблю тебе, — неквапно зізнався я.
— І я тебе, — відповіла дівчина з легкою посмішкою.
Тоді я її ще раз поцілував і промовив:
— Ти зі мною в безпеці.
 Дівчина притулилась до мене, і на душі стало тепло.
Повільний танець закінчився, і ми пішли до столика. По дорозі побачили, як ще декількох людей забирає охорона.
— Бідні люди, — мовила Ханна.
— Мені зараз головне, щоб тебе не забрали і щоб з мамою все було добре, — відповів я.
Ми прийшли до столиків, там стояла компанія друзів нашого віку, і вони про щось шептались:
— Цей закон повна лажа, — сказав один.
— І не кажи... Для чого людей змушують іти на дискотеку, якщо вони можуть і вдома відпочити, — відповів другий.
 Я не соціальна людина, але знайти людей, які майже відкрито обговорюють цей закон, коли за нами постійно слідкують, — це шанс, який не можна профукати.
— Ви про закон? — тихо промовив я.
— А ти ще хто? — запитав кремезний хлопець.
— Людина, якій цей закон теж здається абсурдним, — відповів я.
— І як ти це доведеш? — запитав інший хлопець.
— Ну, якби я був у системі, то вже здав би вас, — сказав я.
— Хм-м, добре. Що плануєш із цим законом робити?
— Ще не знаю, але хочеться повернути наше місто.
— Зрозумів... А це хто? — запитав «кремезний», звертаючись до Ханни.
— Я Ханна, — зашарівшись, відповіла вона.
— А я Дейв, — відповів «кремезний», — а це Джош і Сейв, — він поглядом вказав на хлопців позаду себе.
— Тобі казали, що ти гарна? — спитав Сейв.
Він був середньої статури з довгим каштановим волоссям.
— Так, але дякую, — відповіла Ханна.
 У дівчини на щоках з’явився легенький рум’янець, а я почав трохи ревнувати.
— То який план? — постарався я повернути всіх до головної теми.
— Я би казав дочекатись моменту, коли охоронці будуть забирати людину, яка буде сильно буянити і відбиватись, що приверне зайву увагу до «забираючих», тоді ми прокрадемось до мікрофонів і підбуримо людей на бунт, — промовив Дейв.
— А щоб точно знати, що люди будуть готові до цього і самі захочуть його почати, я би казав «підігріти» їхню цікавість і злість на систему, — промовив Джош.
 Цей хлопець був найбільш худорлявим серед друзів, але вищим за них.
— Будемо підходити до людей і казати їм на вухо, що цей закон абсурд і треба його позбутись? — запитав я.
— Так, але ні, — сказав Дейв.
— Будемо підходити до людей, які «неактивні», і казати їм, що тут є камери і що їх можуть забрати, — невпевнено мовила Ханна.
— Гарний план, тоді уважно слідкуйте за охоронцями і готуйте людей, — сказав Сейв.
— Але до хлопця з рудим волоссям і у великих чорних окулярах не підходьте, він вже в системі і з легкістю здасть нас, — попередив я нових знайомих.
— Добре.