Розділ дванадцятий. Дискотека?

 Я встав із дивана і пішов у душ — піднятись до нього було ще те випробовування. Потім увімкнув воду і подивився у дзеркало.
— Це тільки дурний сон, я не хочу бути з такою  Ханною, як там, це тільки сон...
 Повторював собі я тремтячим голосом.
 Вмився прохолрдною водою і трохи зміг заспокоїтись, як тут надворі зазвучав гучномовець:
— Сьогодні у вас буде день відпочинку після двох важких днів. Запрошуємо всіх громадян прийти на дискотеку, яка відбуватиметься на головній площі о 20:00. Явка всіх громадян обов'язкова!
 Гучномовець затих, а я застиг на місці від почутого, чуючи тільки звуки води, яка текла з крану. Потім перед очима пробіг сон, де я стою у цьому самому душі, і точно так само відбувається оголошення.
 Від роздумів мене перервав стукіт у двері. У мене ледь серце не стало, коли до мене промовила Ханна:
— Ти чув? — із цими словами дівчина легенько прочинила двері. — На тобі лиця нема, що сталось? — стривожено промовила вона.
— Сон дурний наснився, тепер сиджу на голках... — сумно сказав я.
— А про що сон? — поцікавилась Ханна.
— Там світ став ідеальним, ну... майже. Там ти була без комплексів, і ми зустрічались, мама повернулась, закони стали кращі... — почав я.
— Але?
— Але я боюсь. Там була ти, але ідеальна ти, яка казала, що це світ моїх бажань, без проблем, без переживань, і вона пропонувала мені там залишитись. І я би, напевно, лишився, якби ти мене не розбудила.
— Капець... Це моторошно, але... — дівчина завагалась, — ти тут не вважаєш мене ідеальною?  Типу я не та, якою ти би хотів мене бачити?
— Чесно, я хочу тобі помогти із твоїми проблемами і самооцінкою, і для мене ти зараз найкраща версія себе з будь-яких світів, але все ж, мабуть, не ідеальна... Вибач, — тихо відповів я.
— Зрозуміла... — дівчина опустила погляд. — І спускайся, а то твій сніданок охолоне.
— Добре, дякую.
 Дівчина розвернулась і пішла, а я зачинив за нею двері та почав тихо плакати, звинувачуючи себе і свої слова до неї. Вона мене підтримувала, я їй подобався, а тепер це все зійшло нанівець через дурний сон...
                                           ***
 Я вмився і вийшов з душу. Йдучи до Ханни, я далі думав про свої слова і про те, як я буду дивитись в її очі після сказаного...
Спустившись на кухню, я так і не подивився на неї, а просто тихо вибачився і сів за стіл. Дівчина поклала переді мною тарілку зі смаженими яйцями і кружку з чаєм.
— Дякую, — сказав я, проте дівчина нічого не відповіла, а просто сіла навпроти мене і почала їсти.
— Треба закрити цю тему раз і назавжди та більше не повертатись до неї, — подумав я. — Але як це зробити? Може, сходити купити квіти? Так, напевно, так і зроблю, — вирішив я.
 Доївши, я встав зі столу, ще раз подякувавши. Потім пішов до себе в кімнату, щоб перевдягтись. Там я взяв еластичний бинт і перемотав ногу, потім одягнувся і постарався акуратно спуститись, але не вийшло — нога різко заболіла, від чого я полетів по сходах вниз.
 До мене швидко прибігла Ханна.
— З тобою все добре? — тремтячим голосом запитала вона.
— Майже, копчик собі відбив.
— Ти як так?
— Нога підвела... — відповів я.
 Дівчина допомогла мені встати і провела до дивана.
— Сиди тут, я зараз щось придумаю.
— Не треба, зі мною все добре, — я постарався посміхнутись для підтвердження своїх слів.
— Та яке добре? В тебе щиколотка вивихнута, якщо взагалі не поламана... — відповіла вона.
— Хан, чесно, все добре... — на очі накотились сльози.
 Та дівчина, яку я образив, зараз стоїть тут і хвилюється за мене.
— Ти куди взагалі намилився? — запитала дівчина.
— На двір, розвіятись хотів, — частково збрехав я.
— Розвіявся? Молодець! Тепер будеш весь день тут лежати і набиратись сил для дискотеки.
— Та ні, я хочу пройтись, — відказав я.
— Ти вирішив мене до кінця добити? Я сказала: сиди тут, — гнівно сказала дівчина. Її очі були наповнені злобою, але водночас і переживанням.
— Добре.
 Дівчина сіла біля мене, але її очі дивились на годинник.
— Все, я викликаю швидку, нехай вони обдивляться твою ногу і перев'яжуть її.
— Не... — почав я.
— Навіть не починай.
 Дівчина взяла свій телефон і набрала номер швидкої допомоги, а через декілька хвилин відклала його і промовила:
— Вони тут будуть через десять хвилин. У тебе є якийсь одяг, щоб я могла перевдягтись?
— Подивись у маминій кімнаті.
— Дякую.
 Дівчина пішла, і я залишився один на один зі своїми думками...