Частина Перша. НЕ наше місто

//Якщо не знаєш де ти є "своїм", згадай про рідних і близьких.//

                            Розділ перший

                Новий день — новий закон

 Прокинувшись, я зняв телефон із зарядки й спустився на низ.
— Привіт, мамо, — сказав я.
— Привіт, синку. Ти вже бачив? — запитала вона.
— Ні.
— Тепер щодня буде оголошуватись новий закон, якого обов’язково потрібно дотримуватися.
— І як довго це триватиме? — здивовано запитав я.
— Не знаю. Але знаю, що закони змінюватимуться щодня, і ніхто не знає, в який бік.
— Зрозумів…
 Із двору почувся голос гучномовця:
— Новий закон прийнято. Щиро радіємо, адже він допоможе нашому місту та країні стати кращими.
 Ми з мамою переглянулися і швидко зайшли в інтернет, щоб прочитати новини.
— Сьогодні кожен обов’язково має прочитати хоча б одну книжку, це не стосується тільки німих і сліпих, а також дітей до семи років, — почала мама.
— Це має бути фентезі або дитяча література. Книжку слід придбати в новій книгарні або в бібліотеці “Наша Утопія”, яка знаходиться на вулиці Боровдія, 22А, — додав я, ніби продовжуючи її думку.
— Це якась дурниця. Навіщо такий закон? Чому саме ці жанри і саме ця книгарня? — сказав я.
— Тут написано “Наша Утопія”. Можливо, вони хочуть, щоб люди більше читали і ставали розумнішими? — відповіла жінка. — Не знаю як ти, але я навпаки рада, що з’явився такий закон, — сказала вона.
— Ну… добре. Даси грошей? Я куплю книжку дорогою до школи.
— Добре. Тільки збирайся швидше, щоб не запізнитися. 

                                        ***
 Дорогою до школи я зайшов у книгарню. Там було багато людей, які постійно шепотілися і обговорювали новий закон, а на столі продавчині була табличка на якій було написано "В нас є понад сорок різних книг".
 Я підійшов до полиці з написом “Фентезі”. Не знав, що вибрати, бо не дуже любив читати.
 Перша книжка була про вампірів. Я відклав її — не люблю такі зафоршені історії.
 Друга здалася цікавішою. До того ж вона була короткою, тож я мав би встигнути прочитати її за день.
 Я взяв її і став у чергу.
 У телефоні відкрив чат із друзями. Всі обговорювали новий закон.
— Привіт, — написав я.
— Привіт, — відповів Оїл.
 Остальні проігнорували.
 Усі писали, що цей закон якась дурниця.
— А що буде, якщо його порушити? — запитала Люсі.
— Може, штраф або попередження, — відповіла Сума.
— А може і щось гірше... — додав я.
— Ой ну, заберуть тебе кудись, звідки ти не повернешся, — написав Оїл. — Я не збираюся нічого порушувати.
— Тебе взагалі не цікавить, що відбувається? — відповів я.
— Ні. Якщо держава сказала — значить так треба, — відрізав він.
 За час переписки черга дійшла до мене.
Продавчиня вимушено посміхнулася, ніби моя присутність вже зіпсувала все її життя.
— Добрий день, — сказав я.
— Добрий, — сухо відповіла вона.
 Я дав їй книжку. Вона просканувала її і повернула.
— Продиктуйте свій номер телефону, щоб я могла вам начисляти бонуси за кожну нову книжку.
— Ні, дякую, ч не сильно полюбляю читати, тому сюди заходити більше не буду, — відповів я рівним тоном.
—  Це обов'язково треба зробити, бо в нашій книгарні такі правила.
 Мене це трохи здивувало, але я все ж продиктував свій номер і пішов.
— Дякую, гарного дня, — сказав я.

 Продавчиня нічого не відповіла. 

                                        ***
 Я прийшов до школи за п’ять хвилин до початку уроків. Привітався з Оїлом, але він не відповів.

— Можливо, образився? — подумав я.
 Мої думки перервала вчителька.
— Діти, як ви вже знаєте, з’явився новий закон. Тому я скасовую урок і дозволяю вам поч нати читати свої куплені книжки, щоб усі встигли виконати вимогу закону.
Ханна підняла руку:
— А ви знаєте, що буде за порушення?
— Ні на жаль, але коли дізнаюся, то обов'язково повідомлю вам, — нервово відповіла вона. — А тепер швидко діставайте книжки.
 Учні почали читати. Оїл читав наукову фантастику, інші — про вовкулак та інопланетян. Ханна читала якусь антиутопію.

— Блін, також треба було взяти якусь подібну книжку на її, — подумав я
 Після уроку я пішов у буфет і почув розмову в учительській.
— І як вам нові правила? — запитав хтось.
— Поки що нормально, — відповіла вчителька літератури.
— А що буде за порушення? — спитав фізрук.
— Думаю, штраф, — сказала математичка.
— Я чула, що порушників будуть наказувати… — почав хтось ще.
 Моє серце прискорилося, і я притиснувся до дверей ще сильніше, але раптом почув кроки.
 Я обернувся і побачив, як наближається вчитель фізики. Я одразу відійшов від дверей і швидко пішов у їдальню.
— Ех-х, на жаль я не встиг почути, яке буде покарання... — сумно промовив я сам до себе. 

                                          ***
 Зайшов у їдальню і побачив, що там сидить Ханна, вона була новенькою, але у неї гарна фігура і довге чорне волосся, очі синього кольору, і чітка вимова, а ще вона дуже розумна. Я взяв булочку з компотом і підійшов до однокласниці.
— Тут вільно? — запитав я у неї.
— Сідай, якраз хотіла з кимось обговорити всю цю ситуацію із новим законом. — промовила вона.
— Дякую, ну, що думаєш?
 Ханна починає говорити тихіше:
— Та дивно якось це все, знаю, що читати добре, але для чого купляти книги саме в їхній книгарні? Для чого кожного дня робити якийсь новий закон? — нервово і трохи злосно запитала дівчина.
— Не знаю, але книгарня називається "Наша Утопія", може вони хочуть зробити "ідеальну" державу? — відповів я.
— Але для чого? Я думала, що в нас і так прекрасна країна, і непогане місто.
— Ну... Це ти так думаєш, а влада може думати по іншому, ще й ти сама сказала, що читати добре, може вони будуть кожного дня створювати якийсь закон для саморозвитку, щоб люди постійно ставали більш розумними?
— Може... Але для чого тоді обмежувати нас тільки фантастикою і дитячою літературою, не було б логічніше доддти "класику" або книжки про саморозвиток? — справедливо уточнила вона.
— Не знаю...
 Із кінцем розмови ми якраз доїли і швидко повернулись у клас, де так само зосереджено і не вимушено сидів Оїл. У нього риже кучеряве волосся, його не було можна назвати кремезним або накаченим, загалом він був трохи худорлявим, який завжди шморгав носом на якому завжди були окуляри. Я підійшов до нього і побачив, що він дальше читає свою книжку.
— Друже, ти образився на мене через ту переписку? — поцікавився я.
 Не відриваючи очей від книжки Оїл відповідає:
— Ні, а тепер відчепись, я читаю якщо ти не бачиш, — гнівно відказав він.
 Я був ошелешений такою відповідю.
— Добре, якщо я тобі заважаю, то краще я пересяду до Ханни.
 Із цими словами я подався зі свого місця до парти своєї нової подруги.
— Я присяду? — запитав я.
— Сідай. А ви з Оїлом посварились чи шо?
 Я кивнув, і щоб вона зайвий раз вона не питала причину, я показав їй нашу переписку в чаті.
— А, зрозуміла, хоча ні, нічого не зрозуміла. — розгублено відповіла вона.
— От і я теж не розумію через що він образився...