Р.2. Початок подорожі у Міжсвіття

Ну що ж, мої ви любесенькі! Продовжуємо слухати геніяльного мене! Почнемо з того самого місця, на якому я закінчив. Підгадайте, на чому я там закінчив.Як не пам'ятаєте? Як це ви не пам'ятаєте? То хіба ж так можна зневажати мене? Це щоб востаннє було. Інакше... Ну я подумаю там, що інакше. А тепер не слухайте, а уважно записуйте.

Здається мені, що усі ми - я, Кльопа, Баюн, Наталочка - чекали чемно на Капця. Тобто нас троє, окрім Наталочки чемно чекали на Капця. А Наталя чекала моменту, коли нас може спровадити геть.

Чекати, скажу я вам, довелося довгенько. Я з того всього заліз на підвіконня, щоб уважно дивитися на вулицю і не пропустити Капця.

− Там і справді сніг! Уявляєте? − повернувся до своїх, кхм, колег по цеху.

− А я що казала! Що я казала! Та я ж тому вас ледве знайшла, бо сліди ваші снігом замело. Добре що у мене є дар! Цей сніг точно через Зло, що вилізло зі своєї конури! − Кльопа застрекотіла, мов сорока на гілці. Ну, уявіть собі, що кіт так скрекоче, як сорока! МезОльянс, панове!

"Васю! МезАльянс, − то нерівний шлюб. А ти мав би сказати "нонсенс"

Ти що там, енциклопедію відкрив? Я краще знаю, що мав сказати.

Так от. Поки ми слухали Кльопу і її пригоди, повітря у кімнаті захиталося, помутніло; кухонний гарнітур втратив чіткі контури й став розпливчастою кольоровою плямою.

Наталя сиділа спиною до тої чудасії і я виснував, що то сама доля її так всадовила. Бо якби сердешна бачила, що то робиться у неї за спиною, то без лікарні вже б не обійшлося. Я ж вже одного разу таке бачив, то й не дивувався. Ну може трошки. І не брешу я. Я просто був упевнений, що то нарешті той, на кого ми так чекали.

З того дивного повітря й справді вислизнув Капець. А одразу по тому, як він ступив на підлогу усіма своїми лапами, раз − і усе стало на своє місце. І повітря прозоре, і гарнітур такий чіткий, ніби з магазину. Гадаю, що не потрібно уточнювати того, що Баюн з Кльопою навіть не завважили того процесу. Вони підлетіли обоє до Капця і наввипередки розказували недавні події. Я зрозумів, що дав маху, коли всівся на вікно. Бо чогось з їхніх розповідей зовсім не виходило, що то я Наталочку знайшов, а сам я сидів занадто далеко, щоб мене у тому лементі почули.

Філософія тут така. Займаєтесь серйозними речами? То не ловіть ґаву. Інакше серйозні речі зробить хтось інший, відповідно й усі лаври за зроблене отримає хтось інший. То вам з власного досвіду кажу.

Розповісти?

Ну що ж, якщо так сильно просите... Колись, людиною бувши, я намірився винайти новий винахід. Що саме. Та хто його знає, я тільки взявся обдумувати, що б то таке винайти. Сталося це одного ранку, коли слава і визнання раптово навідалися до мене і не давали мені спокою. Тобто, я хотів сказати, що їхня відсутність не давала мені спокою. От думав я собі, думав. А тоді такий на кухню, − поїв добренько; тоді на диван − трохи полежав; тоді у вікно - вияснив з погодою. І поки я думав, що такого корисного винайти, хтось усе корисне повинаходив замість мене. Вікіпедія так гласила. Ага! От що значить − ловити гаву!

Ну, але не будемо про сумне. Ні, ні! Не втішайте мене. Мені й досі гірко та боляче, однак я мужньо тримаюся.

Що ж, продовжу.

Наталочка нарешті повернула голову і, вихопивши поглядом Капця, гидливо скривилася.

Я, як ніхто, розумів стан її душі. На Капця ж без сліз не глянеш. Ну а що ще сказати?

− Здоровенькі були, − кинула зневажливо, − Приєднуйтеся до цієї бравої ватаги. У вас там ще хтось є на приміті? Всіх скликайте до моєї квартири. Гуляти так гуляти!

− Доброго дня, прекрасна панно! Не варто хвилюватися, бо нікого більше немає, − Капець галантно схилився, а я галантно скривився. От же ж! Старе дрантя, а туди ж!

"Василію, я не закохуватись сюди прийшов. Заспокойся!"

Та ну його! Я за тим всім, що зі мною відбувалося останнім часом, геть зовсім забув, що Капець читає мою голову, як букварика. Тільки но я намірився думати щось таке, не зовсім Капцю цікаве, як сталося те, чого не зрозумів ні я, ні Кльопа ні Баюн. Бо Капець заговорив до мого божества якоюсь незрозумілою мовою. Китайською, певно. Чого китайською? Та, бо то така мова, що її неможливо зрозуміти, якщо ти не китаєць. Я нікого не утискаю. Китайський народе! Я вас поважаю! Вибачте, якщо я вас образив. Я, чесне слово, не хотів. Просто особисто мені важка ваша .... Та всьо, всьо. Мовчу. А тепер можу продовжити власну історію?

Гаразд. Так от, заговорив він до мого божества тим незрозумілим наріччям, і що ви собі думаєте? Моя Наталочка йому відповіла такими ж, не зрозумілими нікому, речами. Вони гарчали, сичали, нявчали хвилин з десять. А ми усі просто губилися у здогадах, що то відбувалося.

Нарешті Капець повернувся до нас зі щасливим виразом на порубцьованій війнами та роками морді:

− Це вона! Друзі! Це вона! Ми врятовані! Всі врятовані!

Я ніколи не бачив Капця таким щасливим. Правда й бачив я його взагалі, разів зо три, не більше. То може у нього не було ті попередні рази настрою, чи проблеми зі шлунком там трапилися. А так він душечка!

А Наталочка! Ви б її бачили! Вона сиділа з заплющеними оченятами, похитувалася у такт тільки їй чутній мелодії  й так щасливо усміхалася! Якби я не бачив, що було тільки що та як вона поговорила з Капцем, то точно б подумав, що вона трохи покурила травички. Якщо запитаєте моєї думки, то я взагалі то проти. Куріння чого б то не було - зло. Бо спустошує гаманця і відбирає здоров'ячко.  Там ще є в медичних цілях куріння, ну то я ще не вивчав. Кхм. Потім якось розповім, що й до чого. До речі, алкоголь без міри теж зло. Я через нього котом став, то що далі говорити?