Друга частина. Середина того, що почалося. Р.1. Ху іс Миш та ще дещо

Наталю, вставай! Це ж я — Вася! Ну й ще зі мною Баюн та Кльопочка. Ти що, Кльопки настрашилася? Та подивися на неї. Вона ж біла і пухнаста. Така милюшна.

Самі здогадуєтеся, що Кльопа після моїх слів не знала куди подітися. Ну а я продовжив:

— Чого її боятися? Та зробіть щось! — я кружляв біля Наталиного непритомного тіла, намагався підняти дівчину, відтягнути від входу, бо з коридору тягнуло холодом. Ще застудиться!

Котородонці замислено дивилися на  мене. Ну хоч би хтось з них допоміг. Я наче сказився: 

— Чого витрішки визбируєте? Допомагайте! Вона ж захворіє, підлога холодна, від дверей дує нестерпно! Ну!

— Васю, остигни. Вона сама зараз очуняється, — неспішно пройшов повз мене та зачинив вхідні двері. Мудре рішення. Я якось не подумав.

Філософсько - ліричний відступ напросився знову. Якщо не можете розв'язати проблему, почекайте трохи. Хтось обов'язково це зробить для вас.

Я, весь такий закоханий, мусив змиритися з тим, що відбувалося. Моє зранене стрілою Купідона серце стікало болем...

Ви чули? Чули тільки що мої слова? 

В-а-а-сю! Ти просто геній! Поет! Тобі і тільки тобі Нобелівську премію в області літератури! І Оскара!

"Зарозуміле чмо!"

Щооо! Де можна дізнатися, як позбутися розуму? Не знаєте? Шкода! Дуже шкода!

Ну що ж. Образу я запам'ятав. Як кажуть мудрі індіанці: я не злопам'ятний, але маю дуже добру пам'ять і злий душею. Ха! Що там у нас далі! 

Ага! Баюн підійшов ближче і  пильно вдивлявся в Наталине обличчя.

— Потрібно покликати сюди Капця! — Кльопа підійшла до Баюна і шепнула тому на вухо. Таємниці вони тут розводили., розумієте.Та я сам прекрасно знав, що Капця потрібно покликати.але як?

Аж тепер, весь у роздумах, я побачив, що Клеопатра не схожа на царицю. Геть замурзана, шерсть на ній мокра і злиплася гострими голками по всьому тілу. Не Кльопа, а їжак. Від порівняння мені зробилася так смішно, що не витримав,голосно  гигикнув.

Баюн кинув на мене нищівний погляд. Мені так неудобненько стало, що я почав примусово кашляти. Не те, щоб і справді в горлі шкребло, то такий камуфляжний засіб. Хай думає, що я не сміявся а кашляв.

— А як ми це зробимо? — нарешті я начебто позбувся кашлю і зобразив на морді подобу зосередженості.

— Я можу допомогти! — пискнуло збоку. Три пари котячий очей повернулися на звук. 

Мені так і захотілося ляснути когось по вузькому лобі. От дурний Миш! Те, що я його не з'їв, зовсім не означало, що Кльопа і Баюн зроблять так само. Мене завурдило від кровожерливої картини, що раптово вималювалася  буйною уявою. Що? І вас теж? Ну то ви мене зрозуміли!

— Ти хто такий?— Баюн здибив на собі шерсть і  прискочив до сіроти. Я подумав, що котородонці трохи тупі якісь. Хіба не видно, що це миша?

— Негайно відповідай, — зашипіла біля Баюна Кльопа. Я остаточно виснував, що таки тупі. Шкода стало Миша. Він  з переляку так трусився, що здавався мені драглистим желе, яке хтось випадково зачепив. Мені нічого не залишилося, як виступити на його захист.

— Ем! Кхм! Шановні! Кхе, Кхе! То ж мишка. Маленька беззахисна мишка!

— Миша! Ааа! Миша!

Ми троє, і Миш разом з нами, ледь не напрудили на підлогу від несподіванки.

"Васю, не тренди. То ти підмочив шерсть, а всі решта нормально себе почували. Ну хіба трохи напружили мязи!"

Колька тобі в око, дурню! Ха! А очульок то в тебе немає! А в мене є. От ти мені скажи, як ти можеш бачити щось моїми очима? Отож бо й воно! Не маєш що відповісти..

Ну я не втримався, екскюзмі (Як вам моя неперевершена англійська?). Зазвичай, як певно усі встигли помітити, я не настільки нищівний, як ото зараз. 

Що ж нас усіх схарапудило? Наталочка прийшла до тями, але не надовго. Бо Миш її так розхвилював, що вона знову влаглася в забутті на підлогу. Кажу ж. Дуже вже ранима.

Поки Баюн з Кльопою переконувалися, що з мого божества толку не буде, я зашипів до Миша:

—  Втікай, бовдуре!

Миш невчасно геройствуав, то факт. Кинув  на мене свій блискучий бісер, мені аж плакати захотілось.Так шкода стало його.

— Звалюй, кажу тобі!

Я сказав це і махнув лапою так сильно, що Миша зашпурив  під стіну, якомога далі від очей котородонців. Але дурненький Миш стріпався й знову підбіг до мене.

Ви не повірите! Те миршаве створіння стиснуло пальчики передніх лапок в кулаки і наставило їх мені перед очі. На мене наставило! Великого, могутнього Васю! Тих своїх два сірники! І це така дяка за те, що я його хотів врятувати. Невдячне створіння. Я гордо відвернувся, відійшов від Миша убік. Хай його зжеруть, дурня! Хоче бути камікадзе, то  великий стяг йому до лапців. 

От що я вам скажу філософського саме зараз. Допомагати, коли не просять про допомогу, не завжди корисно. І не завжди вам за ту допомогу дякуватимуть. Тому допоможіть і забудьте!

Баюн вже знову наблизився до Миша. Я помружив очі. Ще й вуха б затулив собі, щоб не чути хрусту кісток того невігласа, однак  моя цікавість перемогла. Подумки я вже підбурював розумаку зробити ставку на : "з'їдять" і "не з’їдять"