Р.6.Наталочка

Я тут подумав собі таке. Чого то я розповідаю дуже цікавезну історію зовсім безкоштовно? Прошу не соромитися і налити мені моня. Або сметанки, що навіть краще.

Ага! Знаю я, що ви якраз самі хотіли то зробити! Нічого, що я підгадав. Профілактичні заходи ніколи нікому ще не зашкодили.

Філософсько - ліричний відступ до сметанки такий: іноді про себе потрібно нагадати. Не в тому річ, що про вас могли забути. Ідея тут інша. Нагадування про себе − то так, як оновлення комп’ютерної програми!  Ви ж кожного дня вдосконалюєтеся (просто думайте, що воно так є), однак про вдосконаленого вас можуть не знати. А чим більше ви вдосконалені та чим більше народу про то знає, тим більше сметани вам належиться! Розумієте, про що я?

Ну от! Зовсім інша річ. Поки я тут полебедаю, поміркуйте про марноту буття… Що кажете? Та не буду я їсти і розповідати одночасно! То не діло! Фіксація геройських подій для історії не може супроводжуватися нікчемним цямканням! Кажу ж, поміркуйте поки про свою місію у всесвіті!.. Або музику увімкніть. Моне́(1) там чи іншого композитора! Моне́ пісні не писав? Картини писав? Ну а я про що?. Ой, яка різниця, що людина вміє писати: музику чи картини? Просто насолодіться талановитими творіннями, поки я насолоджуватимусь сметаною…

***

За моїм обідом загуділо, тому продовжую!

…Заколисаний власною піснею і м’яким ложем, я замружився і справді заснув.

«Та ти не просто заснув! Захропів так, що аж заслинився і язик на бороду вивалив!» − мій розум неочікувано виповз з клоачного місця.

Ну от звідки те, що існувало виключно всередині моєї голови, може знати про те, що відбувається з моєю зовнішністю? Ви теж здивовані? А які з цього приводу у вас гіпотези? (Васю, то замудро для тебе!)

Нічо не замудро! Я в школі свого часу нормально знав хімію! Гіпотеза то не з хімії? Та не трендіть! Вона в кожному предметі у мене була! Не тільки в хімії! Слухайте, розумних тут вистачає, тому змінимо тему. 

От мені видається, що мене з усіх сторін оточують вороги. Потрібно бути уважнішим. Але завтра. Сьогодні я ще не в змозі оцінювати тверезо територію.

Моє божество − Наталочка, внесла мене на руках до офісу на Банковій і акуратно вклала на крісло поряд з тим, у яке всілася сама. Я ж так розімлів від щастя, що зовсім їй не перечив. Всього лиш підсунувся ближче до її ніжок, тоді зовсім ненароком легенько поклав одну передню лапцю на її ніжку, потім другу передню лапцю туди ж. Не відчуваючи спротиву, перемістив ще й задні дві, скрутився бубликом на м'яких колінах і знову заспівав.

Наталочка від щастя засміялася. Я так зрозумів, що в офісі щасливих було багато, бо аж стіни задрижали від сміху. Це ж потрібно було опинитися так вчасно серед таких щасливих людей. Я відчував, що теж щасливий і саме в ту мить був на своєму місці. Відігрітий її любов’ю, й далі натхненно виводив акорди. Наталочка пальчиками клацала по клавіатурі та час від часу пестила ними ж мою голову. 

Все це дійство тривало до обіду. А тоді в офіс увірвався хаос. Бо як інакше назвати прилизаного гелем, вигладженого паровою праскою до самісіньких трусів і з ними включно, телепня, що навис над столом і промимрив: «Кохана, йдемо десь пообідаємо?»

Я підняв голову і затих. Пісня в мені обірвалася і разом з нею обірвалося ще щось. Ну там певно якась судина біля серця, чи ще що. А може то раптова гикавка дала такий ефект, бо я відчув, як заболіло у мене десь під лівою лопаткою. Одразу побачив себе спустошеним та обманутим, підняв очі та нарешті глянув на обличчя мого божества. З докором, не інакше. Але той докір розчинився у повітрі, бо…

Ви не знаєте, чи то нормально, коли кіт постійно слиниться? Бо що є такі собаки, я точно знаю. Мопси ніби, чи бульдоги. Коротше, то такі пси, яким шкура завелика.

А про котів я такого не чув, тому хвилююся, чи не передав мені Осмодеус яку хворобу. Бо як тільки я глянув на бліде обличчя, обрамлене рудими кучерями одразу й пропав, а слині закапали мені на хутречко. Моя Наталочка була лісовою мавкою, морською русалкою …

«Звідки така туфта? У мавок кишки наверха, а русалки смердять рибою!»

Та що ж йому не заціпить ніяк!

Так-так! Все вірно ви зрозуміли! Мій розум − неперевершений знавець мітології, як виявилося!

Зіпсув, зараза, за секунди всю романтику вщент!

Філософсько-ліричний відступ: у потрібний час, у потрібному місці, думайте потрібними думками.

Бляха, я аж сльозу пустив від такої своєї мудрости.

А що мене зараз пре не по дитячому, наведу приклад.  

От, припустимо, ви - тридцятип’ятирічний холостяк, якому ніяк  не щастить закадрити дівчину ще й з роботи звільнили. Тому й опинилися в нічному клубі, за барною стійкою, а поряд − неймовірна кралечка. А ви собі думаєте: «Як кльово співає Монатік(2) і я нещасний, без дівчини, без роботи, треба вижлуктити літру горіляки!»

І що?

В кінцевому результаті бармен викликає для вас таксі, зашпурює  ваше майже  безвільне тіло  в його салон і на ранок  в ліжку крім вас − нікого, і ще й в голові буба. А роботи як не було, так і нема.

А от якби ви тільки подумали: «Як кльово, що я можу не паритись про завтрашню роботу! Закадрю цю кралечку на всю ніч.  Кінцевий результат: на ранок ви − тверезі, трошки не виспані, але сповнені сил для пошуку нової роботи ще й красуня поряд.