Р.3. У що мене вплутали

Вже тиждень я жив у котячій шкурі. О, не хвилюйтеся за бліх. Все гаразд. Ні, не з ними, а зі мною. З блохами якраз було навпаки...

... Баюн того дня, як ви пам'ятаєте, вискочив за двері зі швидкістю світла. Поки я чухався у всіх доступних моїм лапам місцях, то зрозумів, що блохи були ще тими стратегами! Втямили, що й до чого, і пересунулися дивізіями у місця, до яких мої лапці не могли дотягнутися! Тільки тому я взявся чухати дупу об бильце ліжка. Тільки тому! (Ніякого задоволення!)

Поки я займався знешкодженням ворога у такий спосіб, у двері кімнати постукали, та за мить по тому до неї увійшло білосніжне створіння. Вгледіло мої потуги  й завмерло на порозі! Хоч мені страшно свербіло від блошиних укусів, але я припинив тероризувати бильце. (Ну, не дуже культурно наче? Чи як?)

− Ем... Тут, Баюн сказав, що тобі допомогти треба, − створіння нарешті ожило, знічено глипнуло в мій бік й поклало на стіл махрового рушника та пластикову пляшечку з етикеткою, на якій хизувалася усміхнена котяча морда.

"Забагато котів на один квадратний метр. Може я пропустив котопад, чи щось таке?" − проклятущі блохи не давали помислити краще.

Біла кіточка підійшла до стіни і - що б ви ото подумали? − знову знайшла двері, яких я досі не помітив. Абракадабра, не інакше.

− Тут ванна кімната. Можеш помитися. І таблетку он випий, там на поличці біля дзеркала лежить. То від паразитів усіляких. Цей світ дуже брудний, а Валентин мало на то зважав.

Усміхалася вона мило. Не так, як Баюн. Я аж трохи заспокоївся з тими блохами. Вхопив рушника та, щоб приховати зніяковіння ("Ваасю! Далебі, ти − придурошне! Зніяковів від погляду кітки!") запитав:

− А у вашому світі стерильно?

При цім зазирнув у ванну кімнату. Нічого так. Пристойненько! Усе білосніжне, компактно розміщене і, як на мене, дуже зручне. Зайшов, відкрив кран, врегулював напір та температуру води й взявся чекати, поки ванна наповниться.

− У нашому світі чистіше. Не стерильно, але набагато чистіше. Правда, була я там дуже давно.

Мені здалося, чи вона сказала це з тугою в голосі?

− А чого так? − я занурив лапцю у воду. Ні, не гаряча. Ну що ж, треба залазити у ванну. Я передчував близьке блаженство! Киця чогось заметушилася:

− Та, так вже сталося. Ну, ти купайся тут. Я потім зайду, − не встиг я заперечити, як двері ванної грюкнули і я у кімнаті залишився сам.

Купання! Тут я б поставив наголос на кожній літері і додав, мінімум, сто знаків оклику після слова. І зовсім не від захвату! Принаймні, спочатку. Найгірше, це намокнути.

Ви коли-небудь купалися в шубі? Спробуйте! Відчуття залишаться у вашій пам'яті назавжди. Рекомендую обрати для такої утіхи шубу не з дешевих, з довгим ворсом. Щоб загострити відчуття. І обов'язково одягніть її навиворіт, тою шерстю до тіла. О! Ну як вам? Є враження, що тіло обліпило трясовинням? Тепер ви мене зрозуміли?

Але чим довше я булькався у воді, тим більше звикав до тих відчуттів. А коли вилив на себе пів пляшечки шампуню та спінив його у круту піну, від чого став схожим на клубок цукрової вати, то взагалі змирився з облиплою тіло шерстю.

"Блохи, вам триндець!" − волав мій розум! Перша перемога! Йо-хо-хо! 

Нарешті мою ейфорійність попустило і я гонорово, як переможець у важкій битві, виліз з ванної. Добре витерся рушником, протер лапцьою запітніле дзеркало, глянув у нього і дико верескнув.

− Божечку! То я? Я таке страхіття? − з дзеркала на мене дивилося щось схоже на Гремліна (1). Але того, котрий злючий! Шерсть клаптями звисала зі щік, вуса обламані місцями. (Чи обстрижені? Може Валентин був ще тим модником? Хто його знає, що в котячих трендах зараз...) Через увесь ніс подряпина!

А сам ніс!

Такого шнобля я не бачив у жодного, відомого мені досі, кота!

"Я бридкий!" − констатував беззаперечний факт і, вражений цією прикрою істиною, вже за звичкою, ляпнувся дупою на підлогу. Втупив погляд у маленькі кахлики на стіні. Так от чого та білявка дременула. Боялася мене!

Людиною я був неймовірним красенем! Людочка так говорила. Та й не тільки вона! Я сам це бачив і користувався зовнішністю не згірше, ніж ножем та виделкою. За що мене так покарано?

"Васю, а хіба нема за що?"

Хай йому грець! Той розум мені зараз для чого? Вже б краще взагалі думати не міг.

Я розізлився. Відірвав очі від кахлю, а дупу від підлоги й ненароком вгледів на стіні електросушку. Добре, що таке тут є! Тицьнув кнопку і тоді сталося справжнє диво.

Тепле повітря проникло крізь мокрі, вихололі клапті моєї шерсті, дісталося голої шкіри і я відчув, що вмліваю з насолоди.

"Васю! Не все так погано! Можна одружитися з цією електросушкою! Їй байдуже, чи ти красень, чи ні!"

Схоже, що мій розум образився, раз я таке подумав. Але мені було всеодно! Кайф! Я крутився під сушкою, ляпався на підлогу, підставляв пузо, мружив очі й відчував себе на Мальдівах! (Я там не був, якщо що. То так, для масштабності вражень)

− Класно! Еге ж!

Від несподіванки я підірвався з підлоги й боляче стукнувся об сушку головою. Двері у ванну відчинені, на порозі Баюн.