Тринадцятий рівень

Олексій відкинувся у кріслі шатла, що невдовзі мав доправити його до пункту призначення. В руках Сокола маленька лялька мотанка, стародавній оберіг, який зранку доставив кур'єр зберігши у таємниці ім'я відправника. Втім Сокіл і так добре знає від кого цей подарунок.

По прибутті на Олексія чекав військовий КУНГ, розташований неподалік комплексу надаючи можливість спокійно переодягнутись. «Сварог» і справді був оснащений за останнім словом техніки. Крім зазначених Плющем характеристик, фронтальна і зворотна камера на шоломі. Квітка бачитиме усе, що відбувається перед очима Сокола та за його спиною. На додачу основна система зв'язку і невелика резервна рація, що вмонтована безпосередньо до костюма. І на завершення особиста ініціатива полковника - маленький вологостійкий передавач для скидання точних координат, який своєю чергою заховався в нагрудній кишені. 

Порожнім залишився лише тримач для егергобою. Плющ навідріз заборонив використання будь-якої стрілецької зброї, аби уникнути пошкодження нещодавно ввезеного обладнання. Гравітаційна рушниця, яка здатна відкинути потенційного супротивника на кілька метрів від стрільця також згодиться, але Сокіл звик до більш традиційного арсеналу.

Поряд броньованих розсувних воріт комплексу Олексія зустрів сержант спецпідрозділу. На його обличчі майоріла награна усмішка, а решта силової групи, яку щойно минув Сокіл здавалося взагалі проводжала його співчутливими поглядами, ніби благословляючи рушити в останню путь. Байдуже, хто злякався - вже переможений. Сокіл майстерним рухом вихопив енергобій сержанта, швидко фіксуючи зброю на власному поясі.

— Не можна! Будь-яка стрілецька зброя…

— Незабаром поверну, — відказав Олексій, не давши договорити розгубленому від несподіванки молодшому офіцеру, ховаючись у напівтемряві коридору.

Двері ліфтової кабіни розчинилися, ніби запрошуючи Сокола увійти. За кілька секунд металеві дверцята зімкнулись і капсула поволі розпочала свій рух до кінцевої зупинки.

Дванадцятий рівень - ліфт зупинився, втім за мить рушив знову, цифри на електронному табло звітували щодо прибуття до тринадцятого підземного поверху.

— Що за чортівня?! — в голос мовив Олексій.

Двері розчинилися і Сокіл зрозумів, що дивацтва лише починаються…

Перед очима Олексія виник неймовірний ліс, що дивовижним чином увібрав в себе красу справжньої природи, майстерно поєднану з механічними рішеннями. Штучне, бездонне зоряне небо, вкрите сотнями мерехтливих зірок, розташованих у ледь помітних, поділених на сектори плазмових панелях. 

Дерева, що злегка відсвічуються неоновим сяйвом і дивним чином зростають із самісінької підлоги, вміло декорованої під лісовий ландшафт. Поруч із Соколом поволі хитався кущ червоної калини. На вигляд неначе справжній, лише за ягоди йому слугували яскраві діодні намистини. Це не була гра зору, та аж ніяк не голограма. Хай там, як, а дивовижний фантастичний ліс існував.

— Соколе, ти нас чуєш? — порушив навколишню тишу голос Олени.

— Ви також це бачите?! — продовжуючи вдивлятись у неймовірну ніч запитав Олексій.

— Поки лише чуємо, зв'язок у процесі встановлення, — пролунав впевнений голос Плюща.

Десь вгорі кувала зозуля, втім Сокіл не міг знати, що напрочуд реальний, втім механічний птах вже упіймав до свого візиру непроханого гостя, передавши сигнал щодо його прибуття.

Олексій й надалі продовжував би милуватися незвичною красою, аж раптом побачив посеред вистеленої справжнім ґрунтом стежки дивну постать…

Сокіл міг заприсягтися, що споглядає обриси справжнього Чорта, аби незнайомець виявився меншим за габаритами та мав ратиці замість ніг, подібних на людські. 

Масивний шолом з рогами, замість забрала якому слугувала чорна сенсорна панель, здавалося робив і без того габаритного незнайомця ще більшим. Дивна броня окреслювала міцний торс, контрастуючи з темною тканиною, що доходила до колін, тренованих ніг, одягнених у чорні шкіряні штани. У правиці невідомий тримав щось на зразок металевих вил, між зубцями яких раптово промайнув електричний розряд.

Олексій на мить завмер, втім, як тільки високі темні чоботи незнайомця рушили з місця, відразу оговтався. На захисному шоломі кіберчорта промайнули червоні сенсорні смуги очей і він миттєво почав скорочувати відстань між Олексієм. 

Не вагаючись Сокіл звів рушницю, здійснивши свій постріл. За задумом розробників, дана зброя могла легко відкинути на кілька метрів дорослу людину, втім тіло Чорта пригальмувало лише на мить. Олексій впустив рушницю, вихопивши енергобій та поцілив нападникові трохи нижче грудей. 

Ця маніпуляція схоже справила куди більший ефект. Кіберчорт зупинився, повільно опустивши червоні смуги очей на місце куди влучив заряд. Броня витримала, втім супротивник зненацька підняв голову і ніби почувши чийсь поклик, миттєво зникнув у темряві.

— Що воно таке?! — здивуванню Квітки не було меж, коли на моніторі в кабінеті Плюща частково відтворилася картинка подій.

— Можливо гірничовидобувний робот, — припустив Плющ, намагаючись непомітно притримати щелепу.

— В нього роги! — не витримала Олена, зрозумівши, що зв'язок знову втрачено.

Прийшовши до тями, Олексій немов зачарований рушив стежиною. Двері ліфтової кабіни зачинилися за ним відразу по появі дивного незнайомця, втім Олексій цього не чув. Ошелешений незвичною зустріччю він прямував далі. 

Стара хатина, дах якої підсвічувало лагідне жовте світло, вміло імітуючи солому. Високий млин, обрамлений у низку акуратних прозорих дротів, котрі вражали око яскравістю точно підібраних кольорів. І озеро… Такого Олексій не бачив ніколи у житті. Високий зелений очерет, який здіймався догори гострими патрубками, всередині сповнених лагідним неоновим світлом. Вода чарувала своєю чистотою, сяючи блакиттю, що ніби відзеркалювала із самісінького дна. Запахи та звуки - тут все справжнє!

Сокіл повернувся спиною до водойми, аби поглянути на видовжений камінь на якому зненацька спалахнули блакитні руни, водночас з якими увімкнулась і зворотна камера, що за допомогою сенсора зреагувала на рух з-за спини Олексія.