Глава 61. Останній темний зіллєвар

Лія виявилася права, пара місяців щоденних тренувань і я втягнулася. Стало набагато легше і я перестала почуватися вичавленою ганчіркою. Ось тільки навчання почалося і поєднувати це все зі школою стало складніше. Благо прадідусь із прабабусею залишилися жити з нами і просто рятували мене. Дідусь забирав дітей зі школи і садка разом із ведмежатами і вони всі тусили у нас вдома. Бабуся вміло організовувала школярів робити уроки, а не гратися весь час. З тренуваннями мені допомагали не тільки трійнята, а й мої брати з батьком. Лія пояснила, що робити і брати просто відривалися. Добре, що це просто іскри і слабкі заклинання, інакше я б покалічилася, але зате змогла спритніше реагувати, тож навіть братики похвалили.

— Міро, ти нам допомагати будеш? — запитав шеф мого ведмедя.

— Я сказала, що спочатку уроки, — проворчала, роблячи доповідь із практичної магії. — А мене одразу сюди притягли.

Мірл тихо фиркнув на це зауваження.

— Тобі ще багато? Може в інший день закінчиш? І у вас команди раніше були.

Подивилася на улюбленого ведмедя, він шефу про мою школу розповідав, той просто знизав плечима.

— По командах більше не розподіляють. Бо в кожній знаходиться пришиблений, що може за всіх домашку зробити і доповідь на завтра. Не хочу червоніти на уроці, дай планшет, — звернулася до Мірла.

Спокійно віддав і почав читати, дивлячись через моє плече.

— Ви далеко за програмою зайшли.

— Ем, ні. Це мені така тема попалася, що ближче до кінця року повинні були. Але Шойц знову хоче впихнути в наші голови якомога більше. Зараз великий пласт теорії вивчимо, він почне по практиці надолужувати, буде трохи легше.

Знайшла потрібну інформацію і, виділивши, переслала собі.

— Чому зі свого не шукаєш? — запитав за спиною Майкл

— Не видає цього в пошуку, хоча тато вже давно батьківський контроль прибрав.

Швидко опрацювала надісланий шматочок. Мірл забрав планшет і сказав:

— Іди чай попий і печиво погризи, я тобі знайду шматки, яких бракує, і закину. Потім обробиш.

— Тільки не так, як минулого разу, — проворчала, йдучи до чайника, — вас із Крістофером за хвилину вичислили, і мене півгодини опитували щодо матеріалу, який, як хтось сказав, просто піде в стіл.

Мірл зніяковів, це були його слова. Зробила собі солодкий час і притулилася до стіни.

— Ти за неї уроки робиш? — запитав шеф.

— Один раз допоміг, мене потім так схиляли в телефонній розмові, добре, що Міра не чула. Цей жук особисто подзвонив мені та її брату і вилаяв як школярів, а ми просто хотіли допомогти.

— Може молочка? — запитав один із колег Мірла, я ледь не подавилася печивом і накрила рот рукою.

— Вона не п'є молоко! — гаркнув друг колегам — Зате може виплеснути його в морду.

— Гей, я жодного разу ні на кого молоко не виливала!

— Я попередив, просто ці підкати будуть регулярно. Кішка типу любить молоко.

— Ну, деякі люблять, — посміхнулася я, — а в мене на нього блювотний рефлекс.

Колега Мірла обійшов мене по дузі з пакетиком молока, потім ми почули трохи скривджений:

— Мяв, — шльоп — Міра, — занив до болю знайомий голосок.

Міка один із колег трійнят спіймав під пахви і підняв.

— Гей, дрібний, ти тут звідки?

А в дитини в руках мій амулет порталів. Я його вдома залишила, зарядити потрібно було.

— Яким чином? — запитала в брата.

— Дідусь зарядив, — посміхнувся малий, — а я взяв погратися, подумав про тебе і тут упав.

— У нього ж були стабільні точки виходу, — здивувалася я.

— Настільки мала вага, що може й змінювати вихід, — пояснив шеф, підхопивши дрібного на руки. — Тобі скільки років, малюк?

— Вісім, — маленька гарпія посміхнулася, а потім повів носом і пискнув — молоко! Дай!

Поруч зі мною гикнули.

— Він що, обертається? — запитав чоловік із пакетом молока.

— Так, і в нього дуже гострі кігті, і це правильне кошеня, п'є молоко літрами.

Дрібному відлили чашку молока. Він одразу присмоктався до неї, викликаючи в дорослих розчулення. Це дало мені час доїсти печиво і допити чай. Прибрала за собою і помітила, що малий уже видув свій кухоль із молоком і сонно ляскає очима. Потім раз і на руках у шефа дрібне спляче кошеня.

— Батіст, — сказав пошепки шеф — такий маленький і плюшевий.

— І такі гострі кігті, — проворчав Мірл.

Сіла назад до столу шефа, подивилася, що друг вже знайшов мені всю інформацію щодо доповіді. А мені підсунули кристал для запису. І папку зі справою.

— Це хто?

— Різники, вони довго в тіні були і не працювали. Але спостерігачі кажуть заворушилися і ніби як їм замовлення надійшло. Подивися, де вони. Тут тільки начерки як вони виглядають.

— Ви накладіть на свої ноги щит, а то дрібний... — не встигла договорити, кошеня вивернулося і пустило струю. — ось саме це я мала на увазі. Для оберту він надто маленький і майже не контролює це.