Глава 60. Різники

Ми нашою дуже великою компанією замовляли доставку піци і їли в парку, а ближче до вечора почали збиратися додому. Малюкам подарували м'які іграшки з цукерками всередині. Проходячи назад митницю їх потрібно було віддати митнику, всі віддали, а Мік вчепився і шипів на дядька митника.

— Мік, віддай іграшку, тобі її повернуть.

— Ні! — злий рик у відповідь. — Моя!

Вампір уже сам не радий, але робота зобов'язує. Батько підхопив малечу на руки і сказав суворо:

— Віддай дядькові іграшку, тобі повернуть.

— Ти сам її забереш у кінці он тієї стрічки, — пояснив митник.

Дрібний витягнув шию, щоб зрозуміти де і віддав батькові іграшку. Батько одразу його відпустив на підлогу і той побіг, куди йому показали за іграшкою. Оскільки ми були без багажу, максимум у мами і дружин братів сумочки, то все проходили швидко. На мою шишку і синець розміром із лоб дивилися з побоюванням.

— Претензій до нашої країни немає?

— Ні, — сказав батько, бачачи, як я очі закочую, — Міро, я тебе все одно в лікарню відвезу.

— Не поїду!

— Я тебе не питаю, ставлю перед фактом.

— Це де так? — тихо запитали в батька.

— Дитяча гірка із сюрпризом усередині була. Сюрприз уже демонтували.

Ми спочатку доставили дітей додому, а потім батько схопив мене за руку і перейшов зі мною порталом у лікарню.

— Знову?! — здивувався лікар, що приймав мене минулого разу — Що цього разу?

— Гірка дитяча.

Довелося годинку полежати в капсулі інтенсивного відновлення, але зате голова перестала боліти, синець і шишка минули. А вранці отримала повідомлення від Мірла, він уже був удома, одразу передзвонила йому.

— Привіт! — сказала протираючи очі, двері на ніч тепер я зачиняла, щоб виспатися. А то з малюками під боком це вельми складно.

— Привіт рідна, що в тебе сталося? Було відчуття, що мені чимось по голові прилетіло, у лоб.

Розповіла тепер Мірлу свої пригоди з гіркою і загалом як із родичами зустрілися.

— Оу, прадід це круто. Хто до тебе в двері ломиться?

— Зараз покажу, — відчинила братам двері.

Дрібні були в піжамах із м'якими іграшками в руках.

— Що потрібно?

Мені посміхнулися і полізли в моє ліжко.

— Обійми нас, — пискнув Мік.

Заглянула мама і сказала:

— Домовилася, що обіймати ти їх будеш уранці, а не вночі.

— Дякую.

Залізла в ліжко й обійняла братів.

— Вони до мене кілька разів уночі приходили, не особливо й виспишся з ними. Обидва штовхаються і кожен вважає, що обіймати повинні тільки його одного.

— Я їм трохи заздрю.

— Я тебе теж можу пообнімати.

— Заманливо. Зайду сьогодні трохи пізніше.

— Ура, у парк підемо.

— Я цього не говорив, — сказав Мірл суворо.

Дві моськи зморщилися невдоволено. До Мірла підійшов Мітчел, помахав мені рукою і показав на Мишка, який у нього на руках сидить.

— Ось цей красень чоловік, хоче до своєї дівчини.

— Що?! — від нас із Мірлом.

— Я не так сказав! — набичився Мишко — Я сказав, що хочу до Асі, а Таня до Мії, а Костик і Діма просто хочуть піти погуляти з нами.

— У парк, наш місцевий, — сказала дітям, — мене все одно одну залишать із цією бандою.

— Час снідати, — зазирнула мама, вона вже була одягнена і готова йти на роботу. — Мірен, замов продуктів, гроші я тобі зараз переведу.

— Добре, мамо. Так-с, кошенята, живо ікла чистити.

Дрібні поскакали у ванну.

— До зустрічі, — сказала ведмедям і перервала розмову.

Теж поспішила переодягнутися і пішла вмиватися поруч із братами. Заодно перевірила чистоту зубок і мордочок. Мірл прийшов за кілька годин із ведмежатами, ми відразу зібралися в парк. Мої сестри захотіли взяти свої велосипеди, а молодших я везла на своєму самокаті. Мірла брат із сестрою були з самокатами, а молодші в нього на руках. Підходячи до парку отримала від батька повідомлення, не встигла його прочитати, побачила прадідуся з прабабусею, а потім прочитала про це в повідомленні:

"Зустрінеш родичів, не дивуйся. Побудуть у нас день"

— Привіт, — сказала рідним.

— Здрастуй.

— Мірл, це мої прадідусь і прабабуся.

— Арчибальд і Ніна, мене можна Ар кликати.

— Мірл, — представився друг, відпустив своїх племінників на землю і потиснув дідові руку.

Дітвора вже втекла до гойдалок. Потім помітивши прадіда і прабабусю прибігли, обійняли і знову втекли.

— Ми допоможемо доглянути за малюками, — сказала бабуся — ми з Арчі самі живемо, онуків рідко бачимо, дорослі. А правнуків не так і багато, але вдома малечу відправили в дитячий табір побіситися. От ми в гості й напросилися.