Розділ 59. Знайомство з прадідом

У гостях у бабусі з дідусем пробули ще тиждень. Дала батькові координати, де його батька закопали і він із місцевими колегами його знайшов і нормально останки поховали. Він мені потім тихо сказав, що там мало що залишилося, але так ми висловили свою повагу до предка. Завдяки їхнім із бабусею пустощам батько з'явився на світ. А незабаром ми з ще більшою частиною своєї родини познайомимося. Домовилися, що краще ми до них у гості. Дітвора була в приємному шоці, але вже хотіли в гості. Поки що знайомилися тільки по відеозв'язку, і дрібні задоволені скакали по першому поверху.

Рідні дивилися на малюків з усмішками. На те, що старші діти в батька вийшли схожими на їхню матір, відреагували філософськи, мовляв, буває. Щоправда приголомшили братів новиною, що несподівано татова спадковість може проявитися в їхніх дітей, і щоб ті були готові. І в швидкості після віртуального знайомства з рідними звернулася Марта і вона була батистового вигляду, а за забарвленням точно як я, чорна. Стен був у шоці, а я обернулася поруч із племінницею і понюхала крихітку. Вона задоволено нявкнула і спробувала лапами за морду зловити, ухилилася і пограла з нею в догонялки. Молодші брати, дивлячись на ці ігри, теж обернулися на двох чорних кошенят. Батько сів просто на підлогу, потім узяв себе в руки і перетворився на кота. Кошенята одразу кинулися до нього лащитися.

— Скільки в нас тепер чорненьких грудочок, — сказала мама — А то я вже думала, що тільки Міра буде темненькою, а як виростуть, спробуй дівчаток відрізнити.

Мама і сама перетекла в другу іпостась і стала своїх кошенят вилизувати. Заодно Марту зловила і вилизала за компанію, я теж підставила морду під вилизування. Мене відразу обидва батьки вилизали.

Кирило і Мікаель були зовсім крихітними після обороту, кожен поміщався на долоні дорослого цілком. Втомлювалися в обороті відповідно теж дуже швидко, засинаючи моментально. Лежить собі кошеня, муркоче батькам, а наступної секунди вже спить.

— Краса! — розчулилася Люся, дружина Крістофера — Може, і ми кошенят народимо?

Брат задоволено блиснув очима і, підхопивши дружину на руки, побіг із нею нагору. А я запитально на батька подивилася, мовляв, чого це вони. Довелося прийняти двоногий вигляд, щоб поспілкуватися. Слідом помчав Антуан із дружиною на руках.

— Тату, а чого це вони?

— На дітей дозріли, — батьки розсміялися, дивлячись на моє здивування, що відбивалося на обличчі — Бачачи цю маленьку банду, — батько погладив мордочки молодших доньок — дівчатка побоювалися дітей народжувати. Дорослі заморочки.

— Це ти, рідна, звикла до такого натовпу малюків і нормально все сприймаєш, — сказала мама з посмішкою і погладила пузико Міку, який вивернувся. — А їм було страшно, мовляв, не впораємося.

Подивилася на Стена з Талі, вони сиділи в кріслі з донькою на руках.

— Нам один раз лопухнутися вистачило, — сказав Стен — Потім Марта була приємним сюрпризом.

— Самі погралися і сюрприз отримали, — проворчав батько.

Микита нарешті теж перетік у другу іпостась і підійшов до братів, понюхавши фиркнув. Доторкнувся лапою, здивувався, які легкі й легко рухаються. Зловив Кирила за холку і відтягнув мамі в руки. Слідом приніс батькові Міка і сам обернувся.

— Які крихітні, а якщо хтось не помітить і наступить.

— На те в них старший брат і є, — сказав батько і погладив його по голові. — І сестри.

Дівчата нюхали уважно Кирила, а він взяв та обмочив їх, не прокидаючись. Усі три кішечки дуже обурювалися і нявкали. Мама сміючись почаклувала над доньками і ті знову стали чистими й сухими, а я почаклувала, прибравши калюжу з підлоги.

— Це вони що, знову писатися будуть уві сні?

— Міро, ти багато від кошенят хочеш, — розсміявся батько. — Але сподіваюся, що ні.

Наступного дня я залишилася одна з молодшими вдома. Дітвора гралася на першому поверсі у свої іграшки, щось будувала. А я сиділа читала пригодницьку книжку. Незвично, що зараз немає навіть тренувань, у всіх канікули. Іза гуляє зі своїм хлопцем і з нею ми поки що тільки листуємося. Стас від мене нарешті відстав і знайшов собі дівчину.

— Мік, прибери іграшки зі сходів, — попросила братика.

Сама пішла відносити планшет на зарядку до себе в кімнату. Пора було щось думати з обідом для молодших, найпростіше в них запитати. Коли бігла назад наступила на кілька маленьких кульок на сходах і полетіла шкереберть. Не знаю як дрібні, я перелякалася до чортиків і вже попрощалася з життям. Прийшовши до тями, перше, що сказала:

— Викину всі ваші іграшки на смітник.

У мене уткнулось чиясь мокра, заплакане обличчя.

— Міра, — покликав Микита, голос у самого тремтить, — Міра.

— Що? — пробурчала тихо.

— Ти жива?

— Поки ще жива, здається.

А сама чую, як наймолодші згрібають свої іграшки в пластикові контейнери. Сестри пошепки підказують, де ще, що валяється.

— Микит, відтягни мене до дивана.

Брат за ноги потягнув, добре, що підлога без килима і можна посковзнутися трохи. Насилу забралася на диван. Мені на голову відразу щось холодне поклали.

— Що це? — запитала, не відкриваючи очей.