Глава 55. Курс виживання

Дмитро впорався з нечистю і повів нас геть від місця побоїща. Він майже не постраждав, майже, але його кілька разів дістали пазурами і тренер накульгував. На ніч ми зупинилися тільки через дві години. Тренер знову перетворився і довго сидів зализував подряпини. Спати ми влаштувалися до нього впритул. Він тільки глузливо гаркнув. На ранок у нього ран уже не було і він повів нас на полювання. Сьогодні вже я ледь не нарвалася на нечисть. Поставила свій особистий рекорд зі стрибків у висоту і нечисть, що вистрибнула на мене, прибила кігтями. Мені схвально гаркнули і кивнули, мовляв, можеш їсти. Понюхала, що я прибила і поморщилася, демонстративно закопала. Дмитро з мене тихо сміявся, а ведмідь потім відкопав і зжер прямо з шерстю. Я тільки очима поплескала, дивлячись, як швидко звірятко зникло.

Потім нявкнула ведмежатам і лапою показала, мовляв, ідіть за мною. Вигнала на них косулю. Вони її успішно зловили й заламали, їли втрьох. Тренер кивнув, молодці, я потім із ними ще раз полювала. Виганяла на них живність побільше, а вони ловили, їм габарити допомагали. Потім заради забави з кішечками ганяли мишей. Вовченята з ведмедями дивилися з подивом, а лиси долучилися до нашої забави. Один із лисів випадково навіть проковтнув мишу і в шоці сидить дивиться на нас. Я теж сиджу тримаю мишу за шкурку, ще живу.

— Дмитре, привіт, — вийшло двоє чоловіків.

Наш тренер гаркнув на нього роздратовано.

— Та годі тобі, навчаться ще бути уважними. Нас складно почути навіть тобі. Різномаста у тебе компанія цього разу, а ми по гриби вийшли, заодно провітритися.

— Тонк, Ронк, не лякайте хлопців, — вийшов ще один чоловік, за запахом кіт.

— Ай, гидота. Хто?

Тренер у шоці дивиться, що хтось мишу живу примудрився говоруну в кишеню штанів закинути. Чоловіки пройшлися поглядом по нашій компанії, яка грала з мишами. Миша в зубах була тільки в мене. Я її відпустила на землю і притиснула лапою.

— Начебто всі на місці сиділи, — пробурчав чоловік, тримаючи тваринку за хвіст. — Кому віддати.

Ніхто з місця не зрушив, а я по очах кішечок зрозуміла, що це лісова зробила.

— Хто тут заграє? — запитав кіт. — Хлопці видатні, неодружені. Кому тут знаків уваги не вистачає.

Фиркнула і підхопивши мишу пішла ближче до ведмежат. Вони понюхали звірятко, а я подумавши, відпустила його. Та не одразу втекла, а тільки коли лапою прискорення отримала, дала деру.

Дмитру довелося знову перетворитися.

— Доба в лісі, а вже збився з рахунку, який раз перетворююся. Не буде ніяких загравань, вони підлітки. Тонку, віддай мишу.

Дмитро, отримавши її, понюхав і подивився на двох котів. Кинув мишу лісовій, та миттю її спіймала лапками.

— Вони сиділи не ворухнувшись!

— Вони маги, — нагадав очевидне Дмитро, — і це дитяча витівка. Ви по гриби йшли, от і шуруйте. Клишоногі йдіть до мене, дістану жала, що залишилися.

— Можемо допомогти, — сказав кіт, — у дівчинки вуха сильно опухли. Вам би цілителя відвідати. Підійдете до воріт, він вийде.

Довелося йти до фортеці. Ведмежатам дістали всі жала і не тільки з вух. Потім замазали все чимось смердючим і судячи з того, як дівчинка волала, ще й пекучим. Цілитель її потім нагладжував і заспокоював.

— Що дивишся? — гаркнув він на Ронка — Вона дівчинка, їй боляче. Давно тебе цим гелем не мазали.

— Я ж не засуджую! Чого відразу наїжджати... Дім, може з вами сходити?

— Ні! А то це перетвориться на якийсь балаган.

Отримавши допомогу від цілителя, пішли знову в ліс, шукати безпечну галявину для ночівлі. У мене було відчуття, що Тонк і Ронк десь недалеко і судячи з поведінки тренера, він теж так думає. Спали ми впритул один до одного. Так і тепліше, і безпечніше. При цьому в мене було відчуття, що лісова кішечка відходила аж ніяк не в кущики. Крізь сон пам'ятаю тренер гарчав щось їй. На ранок морда у кішки була задоволена, тут уже незрозуміло, гидоту зробила і задоволена чи помилувалася з кимось. Дмитро дивлячись на кішку гаркнув, що можна було зрозуміти як коротку лайку.

Вранці знову вирушили на полювання. Дала можливість ведмежатам самим пополювати. Дівчинка не хотіла ні за ким бігати, їй банально страшно було. Тренер її ледь не покусав. Вони чесно спробували спіймати косулю, але їм не вистачало швидкості. Так старалися, що знову ледь не покалічилися обидва. Дмитро гаркнув на них і подивився на решту підлітків. Не полювала тільки я, теж спостерігала, чим справа закінчиться. Було відчуття, що вовк усміхнувся і показав мені мордою, мовляв, допомагай.

Потрусила до ведмежат, потерлася об дівчинку мордою, підбадьорюючи її. Вона поворчала, поскаржилася мені на життя. Ось тільки й у мене полювання не задалося, я розлютила кабана. Довелося тікати і голосно нявкати, попереджаючи інших, щоб не лізли. Я залетіла на дерево, ведмедиця слідом за мною залізла. А хлопець приловчився і з одного удару оглушив кабанчика, а потім добив. Ми з ведмедицею обережно злізли й підійшли перевірити здобич.

Дмитро навіть перетворився і сказав:

— От повеселили! Тонку, ти навіщо вивів кабанів?

— Щоб вовченята пополювали.

Вовченята ледь лапою біля скроні не покрутили.