Глава 52. Сестра відьми

Дін одразу стрепенувся і з надією подивився на чоловіка.

— Дівчинка стабільна, але в дуже важкому стані. Ми її стабілізували, але вона втратила дуже багато крові, диво, що взагалі вижила. Ходімо, здасте кров для аналізу і перевіримо, чи підходить ваша.

— Я теж піду, — буркнув Мірл.

— І я, — хмикнув Тейлін.

Кров ведмедів підійшла більше, ніж батька.

— Ви явно чимось хворіли не так давно.

— Узагалі не пам'ятаю.

— У будь-якому разі, найближчі кілька місяців вам краще кров не здавати.

Підійшли ще мої старші брати, їхня кров підійшла і брати Мірла приходили здавати кров про запас, а не тільки для мене.

— Я з Мірою залишуся, — заявив ведмідь безапеляційним тоном.

— Гаразд, — протягнув лікар. — Отче, ви схвалюєте?

— Ти б сходив додому поїсти, — буркнув Дін.

— Потім, брати прийдуть, сходжу. Одну не залишу.

Дін подивився на Тейліна.

— Упевнений? — запитав він у сина.

— Одну не залишу.

— Згоден, — сказав батько лікарю, — він її пара, був у від'їзді й тепер його ніхто не вижене. Мірл, тільки своєю тушкою вхід не перегороджуй.

Друг зніяковів, явно про це думав. Хлопець притягнув собі з іншої палати зручне крісло і сів поруч зі мною. За кілька годин двері в палату відчинилися, але на порозі нікого не було видно. Мірл хмикнув, сам він сидів теж накрившись щитом, щоб для сторонніх його було не видно. І тому безшумно встав і одразу зарядив кулаком гостю в щелепу. Найманець вилетів із палати й налетів на стіну, маскування одразу злетіло. Мірл сам зняв маскування і спеленав чоловіка. До них одразу підбігло кілька лікарів. В одній із них він упізнав лисицю, подругу Таї. Через кілька миттєвостей уже й Тая була поруч.

— Навіщо ти його?

— А чого він входить під прикриттям магії, — пробасив тихо Мірл. — Увійшов під прикриттям, теж саме, що розмахувати табличкою найманець. Чи це ваш лікар?

— Ні, — сказали лікарі. — Потрібно копів викликати.

— Я викличу. Лео якраз цією справою займається. Таю, а ти ж в академії працюєш?

— Півтижня, решту часу тут. Мені так більше подобається, інакше я приб'ю студентів.

Лео прибув швидко, забрав найманця і швидко обійняв доньок.

— Як Міра? — запитав він поки не пішов.

— Ще не прокинулася.

Ще через годину прийшов Майкл.

— Привіт, ти не спиш?

— Ні. Навіщо прийшов?

— Тебе змінити. Тобі потрібно додому зайти і нормально викупатися та поїсти. Мати переживає. Не говорили, коли вона прийде до тями?

— Ні, — буркнув друг.

— О, а де ти крісло дістав? — заглянула Тая.

Мірл зніяковів.

— В одній із палат знайшов і приніс. Я на стільці довго не висиджу.

— Потім повернете на місце, — сказала вона суворо. — Тепер ти будеш чатувати?

— Так, інакше брата додому не випхаю.

— Добре, її батько дозволив.

Прокинулася я наступного дня. Очі відчинялися з великими труднощами. Перше, що відчула, був запах Мірла, а потім відчула, що він тримає мене за руку і гладить її великим пальцем.

— Привіт кошеня, — почула посмішку в голосі, перед очима все дуже сильно пливло.

Мене погладили по голові й навіть поцілували в лоб. Сил не було, щоб щось говорити, не те, щоб ворушитися.

— Відпочивай моя хороша, відпочивай, я побуду поруч.

Знову провалилась в темряву. Прокинулася вже ввечері, могла повернути голову і навіть бачила чітко. А потім зрозуміла, що є сили навіть щось сказати.

— Привіт, Майкл.

— Привіт кошеня! — зрадів хлопець — Я брата стусанами вигнав додому поїсти, а то він скоро санітарів кусатиме. Так-с, ти вже знову заснула, — зітхнув хлопець.

У палату зайшов мій лікуючий лікар.

— Як вона?

— На кілька секунд приходила до тями, мене впізнала.

— Добре. Якщо ще кілька днів зберігатиметься позитивна динаміка, можна буде в капсулу інтенсивного відновлення її покласти.

Наступного разу поруч був Мірл.

— Привіт, — сказав він щасливо. — Як ти почуваєшся, моя хороша?

— Привіт, — сказала хрипло, змогла навіть посміхнутися — Давно я тут?

— Третій день, ще кілька днів і лікар сказав, що тебе можна буде покласти в капсулу інтенсивного відновлення. У тебе нічого не болить?

— Ні. Просто слабкість сильна і пити хочу. Тобі зі мною не нудно?

— Міро, — сказав він зітхнувши, — ти мені дуже дорога. Я мало не здох, думав втратив тебе.

Він поклав голову поруч із моєю рукою. Я погладила його по голові, поперебирала волосся. У цей момент зайшов лікар.