Глава 50. У гостях у лисів

Подивилася на схему малюнка і вирішила, що тоді відпочину. Прибрала планшет і перетворилася на кішку. Залізла до чоловіків на диван. Мене почали гладити у дві руки. А я вилизувати лапки і гризти кігтики. Один ніготь відшарувався і не могла його прибрати. Поклала лапу Тейліну і розчепірила пальчики. Він погладив лапку й обережно перебрав їх.

— А давай нашу цілительку попросимо? А то я боюся тобі боляче зробити.

Тая сіла на місце Тейліна і подивилася мої кігтики.

— У тебе отрута на кігтях, як цікаво.

Вона знайшла ще один нігтик з нігтем, що відшарувався.

— Якщо я буду його зривати, тобі буде боляче. Тут найкраще добре поточити кігті об дерево.

Муркнула їй і потрусила на задній двір. Мірл пішов зі мною. Перед дверима завмерла, згадала як минулого разу злякалася. Друг відчинив двері й вийшов першим. Мої сестри вискочили на вулицю, теж обернулися й поскакали до гойдалок.

— Оу, вони обертаються! — здивувалася Тая.

Слідом обернулися молодші діти магістра і втекли за моїми сестрами.

— І ці теж... милахи такі.

Насмілилася і все ж таки вийшла на вулицю, одразу знайшла дерево і почала точити кігті. До мене приєдналися і сестри. Але вони трохи поточили і, відстрибнувши, стали бігати і стрибати. А я відчуваю як мені все ліниво. Завдяки дереву прибрала два нігті, що відшарувалися. Потім застрибнула на гойдалку до Мірла, вляглася в нього на ногах. Він одразу став нагладжувати мене, а я задоволено муркотіла. Дітвора гасала й гралася. Ведмежата задоволено ревіли й намагалися зловити кішок.

Мама вийшла до нас із хлопчиками та Мартою. Малятко ще не оберталося і попросилося до мене. Сіла з того боку, де була моя голова і стала обережно гладити. А я лизнула її долоньку. Мене поцілували в ніс.

Злізла з гойдалки й потягнулася. Потім обернулася і сіла поруч із другом. Зручно влаштувалася в нього під боком. Він обійняв мене однією рукою і притягнув до себе. Було приємно просто мовчки посидіти.

— Час спати, — сказала мама через півгодини.

Тейлін спіймав своїх ведмежат, що розпустувалися, і поніс у дім. А сестричок ловили брати Мірла, і дівчатка сприйняли це як гру, але їх швидко всіх переловили, і мама поклала дрібних спати.

Наступного дня після школи мама і Талі одразу забрали молодших дітей до бабусі. Я сказала, що піду одразу до Ялін, а потім ще спільну роботу робитиму в близнюків, потім перенесуся до бабусі. Вдома вже зробили хороший захист, але мене збиралися усунути через найманців. Це я повідомила рідним вранці, перед сніданком. Коли прийшла до Ялін, мені відчинив Анрес, запустив у будинок.

— З кимось у школі побилася? — запитав він, бачачи синець на вилиці.

Просто кивнула і сіла на дивані.

— Хлопчаки ще не прийшли. Ти ж знаєш, сьогодні знову їдуть. У Таї сьогодні перший повноцінний робочий день. Чай чи щось серйозніше? — бачачи мою нерішучість, став накладати овочеве рагу з великими шматками м'яса.

— Дякую.

— Про що задумалася? О, брат додому прийшов, — у дім зайшов Тейлін — Привіт братику, голодний?

— По—звірячому голодний.

— Мірен, хто той нещасний? — запитав він з усмішкою.

— Та так.

— Зачекай, не квап, я перший почав запитання ставити. Хочу зрозуміти від чого ця кішечка така задумлива і сумна.

Подивилася на обох чоловіків і запитала:

— Я сильно йому нав'язуюся?

— Ні, — сказав Тейлін з посмішкою.

А потім помітила коливання магії і зрозуміла, що Мірл уже вдома, зніяковіла. А мене згребли в обійми. Обійняла руками за шию і ногами за торс.

— Решта коли будуть?

— Зараз підійдуть.

Анрес став накривати і на інших. А мене гладили однією рукою по спині, а друга рука тримала під попу. Мірл сів зі мною на диван і двома руки обійняв, втиснув у себе.

— Я поки що можу тільки обіймати тебе, — сказав він мені дуже тихо, — хоча вже давно хочу тебе цілувати.

Він уткнувся носом у волосся і поцілував у маківку.

— О, мила композиція, — сказав Майкл.

— Не заздри, — сказав йому Мітчел, — Тая тебе поки що до себе в кімнату не пускає і правильно робить. Дівчині потрібні нормальні побачення, а то переїде жити в академію.

— Ми вчора гуляли, удвох! Повернемося, ще запрошу на побачення. Вона мені між іншим допомогла аптечку зібрати. І все підписала немов ми діти малі.

— Ви не діти вже, але в стресовій ситуації її підписи вам допоможуть не замислюватися про те, як правильно, — сказала братам. — Ти вже зібрався?

— Угу.

— Щось мені здається, ти щось забув.

— Що?

— Ну не знаю, просто відчуваю, що щось не поклав.

Мене посадили за обідній стіл, а Мірл втік до себе в кімнату. Повернувся за десять хвилин із невеликою сумкою.

— Ти маєш рацію. Тепер усе зібрав. Залишилося з собою їжі зібрати.