Глава 45. Дорослішання

Потім ми гуляли у дворі фортеці. Пограли з малюками, яких залишили дідусеві під опіку. Тут були не тільки діти Лії та Алекса, а також друзів Алекса і навіть Мітчела сини з Наталею. Жінка нас зводила в їдальню, і ми змогли втамувати голод. А потім знову пішли у двір фортеці. Я намагалася додзвонитися до Мірла, але відповіді не було.

Коли бігали у дворі завмерла, побачивши кількох людей під прикриттям магії. Всередині виникло дивне відчуття тривоги й небезпеки. А ще ці гості розкинули навколо себе якусь магічну мережу. І дивлячись на неї розуміла, вона покалічить тих, хто на неї наступить. А тут зараз достатньо маленьких дітей, які бігають. Я обернулася і спокійно пішла до сітки, бачила, як її безпечно прибрати. Зробила вигляд, що кішечка просто гуляє. Лише коли до сітки залишилося зовсім небагато зупинилася і сіла на пухнастий зад. Ще раз подивилася на сітку і почула, як до мене мчать діти.

Обернулася і зашипіла на них. Дрібні миттю пригальмували, не розуміючи, чому я серджуся. А я випустила пазурі і різанула по мережі, вона розвіялася і на секунду стало видно три фігури. Чоловіки, що спостерігали за нами заметушилися. Той, хто був під магічним маскуванням найближче до мене, спробував напасти на мене. Але кошеня стрибнуло на нього і стало рвати кігтями його захист. Мене схопили за шкуру на спині, але його це не врятувало, а мені дозволило рвати всіма кінцівками. Чула як малеча з вереском розбіглася.

Було дуже несподівано побачити Мірла, він увійшов через ворота. Але побачивши, що відбувається, побіг у мій бік миттю обернувшись. Непрохані гості дружненько присіли від його реву. А він зніс на повному ходу найманця. Я приземлилася на всі чотири лапи і обтрусила шерсть. Потрусила вбік, щоб не заважати дорослим.

— Окаста, — сказав коваль, — шуба классна. Можна погладити?

Я кивнула. Дозволила пригладити шерсть, що стирчить. Мірл оглушивши одного найманця, за лічені секунди розібрався з іншими.

— Ну ти спритний, — хмикнув дідусь Ізи, — прямо не віриться, що я тебе дрібним пам'ятаю. Такі милахи були, а як Лію з Давидом заганяли. Досі пам'ятаю, як онучка навчила ваших сестричок кататися на ваших шкурах.

Мірл обернувся і виглядав збентеженим. Знайшов мене поглядом, а потім решту дітей.

— Як ви примудрилися? — запитав він, потираючи перенісся.

— Блукаючий портал на землі був, — сказав Тимур — я не зрозумів, що це небезпечно.

— Ясно. Де вас хоч викинуло?

— Звідси дві години швидкого бігу, — відповіла вже я, обернувшись.

— Усі цілі?

— Уже так, — сказав Тимур.

— Ну що, тепер віриш, що дівчатка можуть навчатися на бойовому? — запитала Сашка в Тимура, натякаючи на мене і те, як я кинулася на найманця.

Хлопець відповісти не встиг, вояки усміхнулися і коваль сказав:

— Ще б їм не вчитися на бойовому, одна Лія чого тільки варта. От же вперта дитина була. Тут Тимурка від характеру все залежить, дівчатка вони, як і хлопчики, можуть бути або ніженками, або так зарядити, що кісток не збереш. І у вас тут зібралися бойові дівчатка. Навіть Ізка, оторва маленька. Якщо піднатаскати, хлопців буде на лопатки тільки так укладати.

Мірл несподівано для себе виявив серед дітей ще й своїх молодших брата і сестру. Брат одразу на нього налетів і зажадав:

— Я хочу до Асі!

Наташа йому посміхнулася і сказала:

— Сам домовляйся, у мене аргументи закінчилися.

— А в чому проблема? — здивувався Мірл і підхопив брата на руки. — Де твоя Ася?

— У бабусі з дідусем, — зітхнула я, — мама в лікарні до народження братика, а молодші у бабусі з дідусем. Можемо зателефонувати їм.

— Так! — задоволений писк маленького ведмедика.

Бабуся мені була рада, а дізнавшись, що до них дуже хоче одне ведмежатко, тільки посміхнулася і сказала:

— Ну приводьте, тут зараз на одного більше або менше не страшно.

— Таня, ти підеш у гості?

— Ні! Мені й тут добре!

— Я до Асі хочу, — мало не розплакалася дитина.

— Ну приведу, не плач. Погостюєш деньок.

Тільки просто зараз портал було не можна відкрити. Щоб не збити вхідний портал на подвір'я у фортецю.

— У нас зараз так налаштований захист, що за один раз тільки один портал. А сьогодні мають студенти прибути на практику, зі столичної академії. Я так і не зрозумів, вони там проштрафилися чи чого, це столичних сюди заслали.

Мишко тепер від мене просто не відходив. Боявся, що його тут залишать.

— Мишко не нервуй, якщо брат тобі пообіцяв, то відправить до моїх. Наглянеш за моїм молодшим братом, добре?

— Угу. Ти скажеш, коли підемо?

— Обов'язково, йди на гойдалку.

Дитина втекла кататися, а я видихнула.

— Скільки твоїй Асі років? — запитав Тимур.

— Двадцять три. Вони як тільки познайомилися, так тепер весь час тягнуться одне до одного. До того ж у мене молодші близнючки, однакові. Він їх одразу відрізняє і жодного разу не сплутав. Цікаво, а це нормально, що через ту дірку, ті зубаті тварюки пролізли?