Глава 41. Мюзикл

Ще за кілька днів Мірл прийшовши на тренування не виявив мене.

— Її цього тижня не буде, — зрозумів тренер без слів. — І її, і ще деяких хлопчаків. У них шкільна вистава, мюзикл.

Ми зустрілися після тренування в нього і моєї репетиції. Я добряче захрипла після двох годин співу і суперечок.

— Пий теплий чай і бережи голос, — напучував керівник театрального гуртка проводжаючи мене.

Іза вийшла зі школи одразу за мною, з великою важкою сумкою, вигребла свою шкільну шафку. Мірл одразу забрав у неї поклажу і сказав:

— Що хоч ставите?

— Як один чувак поліз за душею своєї коханої в пекло, — охарактеризувала Іза.

— Легенду одну. Я чула її в іншому світі, але тут вона теж є, тільки імена інші.

— Прийдеш на виставу? — запитала подруга — Буде цікаво, Міри майже не буде на сцені, але вона в нас ключовий голос. У хлопчаків так невчасно голос став ламатися, це просто кошмар! Вони то нормально співають, то пищать, то різко басом.

— Такий вік, знизав плечима Мірл. — О, твій батько приїхав.

— Угу, він обіцяв заїхати за мною. Я просто свою шкільну шафку вичистила.

Дерек посмішкою привітав нас і відкрив багажник, куди Мірл поставив сумку.

— Вас підвезти?

— Ні, — сказали ми з Мірлом в один голос.

Проводивши подругу, ми не поспішаючи пішли до мого будинку. Мірл погостював у нас до вечора. Погрався з моїм молодшим братом і трохи допоміг мені з уроками. А о дев'ятій отримав повідомлення по роботі. Зітхнувши подивився на мене.

— Потрібно піти.

— Будьте дуже обережні, — сказала тихо.

— Що ти бачила?

— Нічого чіткого, тільки, що ви за ним біжите, а він щось кидає. Але те, що кинув, дуже небезпечно, не бачу, що це. Але таке маленьке й дзвінко падає.

— При падінні вибухає чи розчиняється?

— Розчиняється. Дзявк і зникає чорним туманом.

— Ти дуже допомогла, — мене швидко поцілували в маківку і він утік.

Тато підійшов обійняв мене.

— Як ти?

— Нормально, — сказала зітхнувши, — рада, що він приходить. Ви прийдете на постановку?

— О, так! Хлопчиків у театр не змогли затягнути.

— Мене Іза записала, вона буде там даму в біді грати, а я багато співатиму, за себе і половину хлопців. Виявляється є зілля, що трохи змінюють голос і можна співати чоловічим голосом. Хлопчакам воно не допомагає через те, що в них голос поки що нестабільний, і містер Зігфрід за серце щоразу хапається, коли їх чує.

Батько тільки посміхнувся і міцніше обійняв. Мама підійшла до нас і теж обійняла нас обох.

— Коли виступаєте?

— Через тиждень, — поморщилася. — у суботу напевно, щоб не в будній день.

Репетиції були щодня, доводилося дуже багато співати, розучуючи і запам'ятовуючи партії. Нас то хвалили, то лаяли. До дня виступу всі були трохи нервові. На концерт прийшли мама з татом, брати залишилися вдома розважати молодших і дивитися концерт через трансляцію. Її організувала школа для родин учнів. Бо всі родичі в актову залу просто не помістяться. Мірл прийшов в останню мить і сів у найостаннішому ряду в кутку. Містер Зігфрід ледь не зомлів, коли повідомили, що на наш шкільний показ прибув сам правитель.

Він віддав останні настанови і наша постановка почалася. За танці він був спокійний, переживав він, щоб ніхто з хлопчаків не почав співати в непотрібний момент, і оператор встигав вимкнути їхній мікрофон, коли хлопці тільки вдають, що співають, а за них співаю я. Зігфрід мені диригував, чим дуже допомагав. Я тільки наприкінці помітила, що нас добре видно в залі в одному місці, у кутку першого ряду. Там, де якраз вирішив сісти правитель зі свитою. Добре, що не я зараз співала, а то б був конфуз.

— Зберися! — тихо наказав Зігфрід, — те, що нас видно, я знаю з самого початку.

Постановка була зустрінута бурхливими оплесками. Щоправда всі в маленькому шоці застигли, коли правитель запропонував повторити її на сцені в парку на міському заході.

У Зігфріда скам'яніло обличчя і він нервово подивився на хлопців.

— У вас чудово все вийшло. Можете точно так само і на святі зробити, проінструктуєте оператора, кого коли вимикати, а кого вмикати.

Зігфрід тільки й міг, що кивнути. Нас нарешті відпустили і я влетіла в обійми батьків. А потім сама обійняла Мірла. Він трохи нерішуче, обережно обійняв.

— Було круто, — сказав він тихо. — Щоправда я так і не зрозумів, коли ти співала. Ну крім тих разів, коли виходила на сцену.

— Так і було задумано, — усміхнулася я. — Прийдете через тиждень у парк?

— Звичайно, рідна, — мама обійняла мене, — ми точно будемо. Скоріше за все навіть твої сестри в парк підуть. Тільки не можу гарантувати, що будемо весь час сидіти дивитися.

— Постараюся бути, — сказав Мірл задумливо. — Батько з молодшими точно буде, уже відписав мені.