Глава 40. Невдала підстава

Ми непогано розважилися, точніше хлопці. Я часто зупинялася і переглядала долю в теперішньому часі і трохи наперед. Щоб розуміти, де інші дорослі хлопці та вожаті. Частину бандитів спіймали, а частина зачаїлися і йдуть до нас. Ми надто зазівалися і вони вже надто близько. Поки що близько не підійшли, але вперед пустили щось дивне, воно стелиться землею і все, до чого доторкнеться до живого, паралізуватиме.

— На сітку живо всім залізти! — крикнула дітям і першою полізла — Хто на землі залишиться, здохне!

Діти переглянулися і полізли на сітку. Микита навіть не питав, швидко став дертися до мене.

Про помре, я перебільшила, але не знаю як потім вивести з того дивного стану. Один хлопчик зірвався з сітки і впав на майданчик і почав кричати і звиватися. А потім застиг у дивній позі.

— Міро, він помер?

— Поки що ні, але як його з цього стану виведуть, не знаю. Швидко перелазимо на той бік і до дерев. Усі ліземо вгору. Не будемо чекати бандитів.

Дітвора спритно перелізла і побігла до дерев. До мотузкового парку тут було рукою подати і ми всі до нього побігли не змовляючись. Хто був котами перетворилися і так по-котячому полізли. Решта через містки і драбинки. Хтось встиг навіть страховку захопити і навіть надіти. Ми з братом по-котячому залізли і зачаїлися на одній гілці. Сиділи притулившись одне до одного. Я нервувала не менше за дітей. Брат кивнув мені на бандитів, що з'явилися. Вони, посміхаючись, пройшли повз хлопчину й озирнулися. Слух у нас хороший, тому чули їх усі.

— Сховалися дрібні. Розгальмуй цього, нехай скаже, де інші.

Зробити вони цього не встигли. З'явився один із братів Ялінів і швидко їх поламав. Дітвора на дереві захоплено ахнула. Коли брати в повному оберті їх не відрізнити. Ведмідь принюхався і подивився на наші дерева. Тихо гаркнув і перевірив, що бандити не прокинуться. Перетворився на Майкла. Він поворожив і хлопчик, що застиг, зміг ворушитися. Чоловік його підхопив на руки й обійняв. Дитина була до чортиків налякана і ридала.

— Усе гаразд. Сильно болить?

— Угу.

Його ще погладили і відпустили на землю. Бандитів Майкл зв'язав і відтягнув убік. Ще за кілька хвилин зібралися всі вожаті та старші хлопці.

— Жовтці, злазимо з дерева! — скомандував Мірл — І попрошу обережно!

Спускалися ми дуже швидко і бігли до вожатих. Старші хлопці перевірили, що малеча не травмувалася і пустили нас у центр.

— Молодці, що на дерева забралися, — похвалили нас.

— А ви їх упіймали? — запитав хтось із хлопчиків.

— Усіх спіймали, далі живемо за нашим графіком. Зараз у всіх година відпочинку в будиночках. Розійшлися.

День трохи скоригували і після обіду нас повели на річку купатися. Тут залишки напруги і страхів випарувалися і діти знову стали безтурботними дітьми. Тільки старші хлопці були більш зібраними.

Більше нападів і неприємностей не було. Але час проведений у дитячому таборі мені дуже сподобався. Мірл дозволив після відбою в моєї групи одразу не лягати і запросив гуляти з ним на ґанку. Він зазвичай під'їдав, те, що йому з братом мама передавала. А потім ми ще спілкувалися або просто мовчки сиділи. Мені батько передав ще великий кульок солодощів і я потроху пригощала хлопчаків. Вони все ж таки ще діти і солодощам дуже раділи.

А після дитячого табору Мірл подарував мені срібний браслетик з різними милими висульками у вигляді черепашок і зірочок.

— Просто браслет? — запитала.

— Ну, я вирішив не тільки ж тобі артефакти дарувати. Хоча можу віддати майстру і вибрати, що можна на цей браслетик накласти. Якщо хочеш, — мені посміхнулися.

— Хтось завис, — прокоментував мій батько — дуже приваблива пропозиція, це я перекладаю те, від чого донька зависла. Тут і хочеться, і я соромлюся.

Мірл хмикнув і відкрив сайт на планшеті, потім попросив сісти поруч із ним на дивані.

— Будемо вибирати, що накласти на твій браслетик.

Я з невір'ям і якимось захопленням подивилася на нього.

— Мені на роботу пора, — сказав батько, — вона під твоїм наглядом. Якщо що, можна до бабусі відправити, решта в неї.

Я на батька злегка ображено подивилася.

— Координати в тебе в порталі є. Зможеш і сама до неї сходити.

Обійняла батька за шию. Батько з Нюрою пішли на роботу, а ми залишилися самі вдома.

— Просто ніяково, твій батько мені настільки довіряє.

— Чому ніяково? Ти хіба про щось погане думаєш?

— Ні, але зазвичай батьки ревнують. Мій сестриних залицяльників вічно ревнує. Тільки до Марійчиного чоловіка не ревнували.

— Може тому, що він тільки йому і довіряв. І тато тобі довіряє.

Мірл став більше проводити зі мною часу, незважаючи на його часті роз'їзди по роботі. Батько дозволяв нам гуляти на задньому дворі. Для цього навіть замовив альтанку і підвісні гойдалки у вигляді плетеної лавки. Щоправда, поки ми там гуляли і мої сестри там розважалися. Але посидіти поспілкуватися нам це не заважало. І я себе почувала найщасливішою дівчинкою. Хтось із дорослих міг у будь-який момент вийти нас перевірити. Але ми поводилися пристойно, хоча в мене почали з'являтися думки вже поцілувати хлопця. А то сидимо поруч, мене тільки інколи пригорнуть або за руку візьмуть.