Глава 34. Допомагаю правителю

Коли опинилися у відділку, батько посадив мене на високий стілець і сказав:

— Зараз прийде цілитель і огляне тебе.

Батько одразу помітив, як я злякалася і стиснулася.

— У тебе щось болить? Може щось турбує?

Я замотала головою.

— Рідна, чому ти злякалася, скажи мені.

— Привіт Мірен, ти мене пам'ятаєш? Кого я тут лікував після бійки з павуком? — сказав цілитель, який зайшов швидким кроком. — Я зараз навіть доторкатися до тебе не буду. Для сканування цього не потрібно, віриш? — кивнула.

Цілитель водив руками і хмурився.

— Що? — запитав батько.

— Міро, у тебе щось болить у цьому вигляді?

— Ем, ні.

— Перетворися, будь ласка. Я відчуваю, що є свіжі зрощені переломи, але на цьому вигляді вони не проявлені.

Перетворилася я легко і сіла на стільці обвивши хвостом лапки. Батько дбайливо погладив по голові. Я потягнулася за його рукою. Мене поцілували в лобик.

— Моя красуня.

Цілитель став знову водити руками.

— Заходь до батька на великий стіл і лягай на пузо. Спину треба трохи полікувати, буде не боляче.

Було й справді не боляче, тільки свербіло в тому місці, де він лікував. Цілитель почухав спину, я йому муркотнула.

— Так, свербить від лікування. Що ще турбує? — я йому хвіст підставила — Хвостом по обличчю не ввічливо.

Я фиркнула і знову хвіст йому підставила.

— Здається, вона натякає на хвіст, — здогадався батько.

— О, вибач, малятко. Хм, тобі кліща нещодавно підсадили. Ну, люба, доведеться видаляти його. Я знеболю хвіст і приберу його, ранку відразу залікую.

Батько відволікав гладячи мою голову і чухаючи під щелепою.

— Здоровий паразит. Так-с, його витягнув. Зараз залікую.

Батько не давав мені подивитися, але я бачила, як у нього очі збільшилися. Коли ранку залікували, хвіст погладили. Я одразу дослідила його, чим потішила лікаря. Кліща вже прибрали. Батько поставив мене на підлогу і я одразу перетворилася.

— Їсти будеш?

— Угу.

Батько, бачачи, що я вже насилу їм бутерброд, сказав:

— Якщо ти наїлася зупинися, — він помітив, як я напружилася, — Рідна, їжа ще буде і можеш татка нагодувати, я теж голодний.

— Чому ти мовчав? Я ж майже все з'їла!

Батько посміхнувся і швидко доїв половинку останнього бутерброда.

— Мені було важливіше тебе нагодувати.

— Може я в магазин сходжу, куплю тобі поїсти?

— Ні, я не готовий тебе поки що відпустити. І зараз краще дороблю деяку роботу і підемо до Ялінів. Нас чекають до них на ночівлю.

Подивилася, що час уже пізній і на батька.

— Усе одно чекають. Якщо хочеш, можеш поспати в кріслі. У мене просто дуже багато паперової роботи. І її потрібно зараз зробити.

— Я тобі чай зроблю.

— Добре рідна.

Від колег батька отримала ще пару булочок, їх одразу батькові віднесла в порізаному вигляді й підгодовувала. Хлопці, що бачили це, розчулювалися.

— Спасибі мила, нагодувала батька.

— Це твої підлеглі мені дали.

Поки батько працював із паперами, згорнулася клубком у кріслі. Не знаю скільки минуло часу, але прокидатися було важко. Але запах батька заспокоював і можна було не смикатися.

— Сонечко, нам час іти. Поспиш уже в ліжечку.

Насилу піднялася і насамперед потягнулася кошеням, а тільки потім перетворилася. У міському будинку Ялінів усе ще не спали. Мене одразу обійняла Теяна і Наталка. Я ледь на ногах стояла, дуже хотілося спати.

— Кімнати вам готові. Судячи з Міри, одразу спати, — сказала мама братів.

Мірл підхопив мене на руки і я майже відключилася.

— Я переодягну її, — сказала Наталка.

Батько сходив із ними. Але опинившись на ліжку, я прокинулася і сіпнулася злякано. Мірл одразу відійшов, щоб не лякати.

— Мірен, тут є твої піжами, вибереш? — запропонувала Наталка.

— Угу.

Батько з Мірлом вийшли, а Наталя допомогла мені переодягнутися і вклала в ліжко. Я одразу провалилася в глибокий сон. Вона ласкаво погладила мене по голові й вийшла до чоловіків.

— Уже спить. Вона так схудла...

— Ходімо вниз. Слух у неї хороший, не все їй варто чути.

Батька нагодували щільною вечерею.

— Діне, нехай Міра найближчі дні поживе в нас, — запропонував Тейлін. — Вона ж поки що до школи не піде?

— Так, ще місяць напевно. Зараз буде великий галас у пресі і ще буде багато затримань. Нюру ледь вмовив не приїжджати. Але на вихідні мушу відвезти доньку до них, з мене це просто витребували. Не знаю, на скільки її там вистачить, а може навпаки піде на користь. Вона шарахається від будь якого різкого руху. Хм, Наталь, ти стеж як вона їсть, не давай їй переїдати, вона зі страху намагається впихнути в себе більше, ніж потрібно.