Глава 24. Розвиток дару

Тим часом у дільниці батько через камеру відеоспостереження дивився, що відбувається вдома.

— Що там? — запитала Нюра, зайшовши до чоловіка. — Ти цілий день підглядаєш.

— Вибач, параноя. Але вона хороша дівчина. Микиті з нею добре. І Міра на неї добре реагує. Вони зараз готуванням зайнялися. Взагалі, я хочу більше про неї дізнатися. О, Януше, ти якраз вчасно.

— Звичайно, у мене цілий день свербить на потилиці. Що ви хочете дізнатися про свою нянечку? Так-с, ви підглядаєте за ними?

Він поставив на стіл три чашки чаю для шефа, його дружини і себе.

— Мені так спокійніше.

— У нас такі по всьому будинку. Головне, щоб діти не знали, де встановлені. То що подивитися по ній?

— Загалом розкажи про неї, а то вона залякана якась.

Януш, прикривши очі, розгорнув карту долі. Кілька хвилин, вивчаючи, морщився і ледь чутно гарчав.

— Що там? Усе погано? — занепокоїлася Нюра.

— Дівчинку шкода, — сказав хлопець, — Вона така забита через те, що боїться чоловіків. Одне, це в школі було кілька придурків, що обзивали і робили боляче, а в академії її зґвалтували. До того як хлопців відрахували, її одногрупниці влаштували їм темну.

— Їм?

— Групове зґвалтування, вона ледь вижила. Гучна справа була. Якби це сталося в нашій академії, тут би й магістри порвали за таке. Там пара курсів миттю згуртувалася і влаштувала знатну бійку, спіймавши цих виродків. Її захисникам за це нічого не було, крім попередження. А потім у Наталки батьки загинули. За висновком, убивство. Але знайти хто, не змогли. І як вишенька на торті, нещодавно в неї відібрали будинок, викрали машину і вкрали сумку з речами, в якій був не тільки одяг, а й новий планшет.

— Так, потрібно щось із цим робити. Хто ці справи веде?

— Інша ділянка. Але в них нічого немає. Я можу навести, але хлопці працюватимуть з рук геть погано.

— Заберемо справи собі. Так-с, що ми можемо повернути максимально швидко?

— Сумку з речами і планшетом, потім і машину. З будинком доведеться повозитися, але подужаю, і сестра допоможе. Щодо вбивства доведеться сестру попросити вбивць знайти, вони в її регіоні мешкають.

— Так-с, і кого пошлемо розбиратися з машиною і речами?

— Я візьму наших буйноголових. Я їх на місці направлю і покажу, кого потрясти.

— Щось ще скажеш щодо Наталки?

— Вона хороша дівчина, у вас пропрацює довго. Точно, поки Мірці буде потрібен нагляд, а там незабаром і заміж вийде.

— Знаєш за кого?

— Знаю, але поки що не скажу.

— Хм, ваші діти до мене прийшли, — сказав Дін, дивлячись в екран планшета.

— Буду знати, звідки забирати.

А ввечері батько приніс додому сумку. Я ще не спала, на відміну від молодшого брата. Наталка, побачивши в руках батька сумку, здригнулася і запитала:

— Звідки вона у вас?

— Повернув твоє майно. Машину отримаєш трохи пізніше, її пообіцяли привести в божеський вигляд. Речі, вибач, довелося переглянути, але начебто не попсували. Планшет довелося теж перевірити. Вони його обнулили, і він чистий.

— Я вже не сподівалася, що мені це повернуть. А на планшет навіть не встигла нічого завантажити, він зовсім новий був, в ідеальному стані.

— Дім твій теж повернемо, на це знадобиться трохи більше часу.

Дівчина здригнулася, почувши про будинок.

— Ви дізнавалися про мене...

— Наталю, я голова поліцейської дільниці, звісно, я дізнавався про тебе. І повір, якщо я можу допомогти, я допомагаю.

— Спасибі, — сказала дівчина, насилу стримуючи сльози.

— Сімейство, привіт, — сказав Крістофер, заходячи з братом і Нюрою. — А ми солодощів додому купили. А то Міренка дуже скромно вибирає.

— Я у справі замовляю, — сказала, показавши братові язик. — Але солоденьке буду! Наталю, ти будеш?

— Буду.

З'їла одну цукерку, ще жменю потягла у свою кімнату в заначку. Її робила в красивій скриньці. Вона була з маленьким замочком. Батьки і брати не ображалися, самі мені подарували цю скриньку, вона навіть називалася цукерниця. І в ній солодощі добре зберігалися і не танули. Зате надійно були заховані від молодшого брата.

Ще через кілька днів мені зателефонували брати Ялін. Я їм дуже зраділа. Братик теж забрався до мене на диван і посміхнувся братам. Він називав їх ведмедики і плескав у долоні.

— Привіт, як ви?

— Добре. У нас нова нянечка, Наталка. Вона хороша.

Показала Наталку, яка ставила обід у духовку. Обличчя Мітчела якось дивно змінилося, буквально на кілька секунд. Він одразу відійшов від братів.

— Ти писала, бабуся приїжджала. Уже поїхала?

— Угу, виявляється, це мачуха мами, і вона нам із Микитою не сподобалася.

— Дуже обтічно. Щось сталося?