Глава 20. Зміни

Повернувшись додому, батько нагадав про уроки. Їх потрібно було зробити і ще замовити продуктів на тиждень і щось приготувати. А в батька почалися дзвінки по роботі. Хоча він встигав і уроки перевірити, і з готуванням допомогти. Зранку побувала на пробіжці. За моїми відчуттями Лін ще прискорився і я все ніяк не могла його наздогнати.

— Молодець! — похвалив він після великого кола. — Прямо не віриться, така крихітка, а так спритно бігаєш. Втомилася?

— Ні!

— Це добре, — посміхнувся Тейлін. — Але тобі вже час додому бігти і до школи.

У школі думала про Мірла, хотілося побачити хлопця. Коли спіймала себе на цій думці, довелося самій собі зізнатися, що він мені подобається, а я, по суті, тут, у цьому світі, дитина. І навіть якщо я заїкнуся, що мені хтось подобається, ніхто серйозно це не сприйме.

— Міро, за тобою дядько прийшов, — сказала кураторка Лонс.

— Дядько? — здивувалася я.

— Мені надіслали повідомлення з поста охорони, що він представився твоїм дядьком і що твій батько знає.

— Ти ж учора була в гостях у рідних, — нагадала мені Іза.

— Угу. Але мене не попереджали, що дядя Сашко прийде.

— У тебе дядька Сашко звати? — кивнула — Малий оцінить.

Ми з нею посміхнулися весело. Мене відпустили до дядька після уроків, а Іза пішла чекати сестричок Ялін на спортивний майданчик, туди ж приводять дошкільнят із садка.

Я вийшла зі школи, озирнулася, але Сашка ніде не бачила. Було несподівано, коли мене зі спини схопили й затиснули рот і ніс рукою з чимось смердючим. Через кілька миттєвостей провалилася в темряву. До тями прийшла в темній кімнаті, було страшно. Телефон відібрали, рюкзак залишився зі мною, здається, його не оглядали. Але перш ніж у нього лізти, почула, як мій викрадач додзвонився до мого батька.

— Ти пошкодуєш, що вплутався в цю справу, — сказав чоловік водночас злісно і задоволено. — Весь мій біль ти відчуєш через свою крихітку доньку. Надішлю тобі її частини. Думаю, пальці їй більше не знадобляться. А потім продам любителям маленьких дівчаток. Місяць у них вона точно протягне, а потім тобі її надішлють по частинах.

— Я тебе вб'ю, — почула батька, він був злий. — Якщо з неї хоч волосина впаде, я тебе сам розчленую і зніму шкіру живцем. Ти будеш притомний і все відчуватимеш.

Далі слухати не хотіла, зрозуміла, що батько в мене може бути жорстоким. І якщо я хочу бути цілою, то краще валити звідси. Обернулася кошеням і ще раз озирнулася. Знайшла вентиляцію в кутку. Грати зняла, потягнувши кігтями, попутно зрізавши щось магічне. Вирішила, раз нічого не виє і до мене ніхто не прибіг, іду далі. Вентиляційною шахтою вийшла за межі будинку і зістрибнула на землю. Не перетворюючись, відійшла від будинку до найближчих кущів і там зачаїлася. Почула, як виявили мою пропажу.

— Шукайте дівчину, далеко вона піти не могла!

А я кущами і високою травою пішла обережно геть від негостинного будинку.

— Ось вона! — почула попереду.

Чоловік кинувся в мій бік, я відбігла з високої трави. Він спробував мене схопити. Думав, раз маленька, то постояти за себе не зможу.

Трохи раніше, на ділянці.

Діна набрала Марія Ялін:

— Алло, Діне, а ви за Мірою свого брата відправляли?

— Що?! Ні, звісно! Хто тобі таке сказав?

— За Мірою до школи прийшов дядько, так її куратор сказала.

— Я тебе зрозумів. Решту дітей додому веди, ніякого парку сьогодні! Мірку викрали.

— Що?! — сипло запитала дівчина.

— Машо, збери кнопок і до них додому живо! Януш! — рявкнув Дін, скидаючи дзвінок. — Мірку викрали, забрали після школи.

Дін йому і його рідним переказав, що сталося.

— Я ваших попросив додому відвести.

— Спасибі, — трохи заїкаючись сказав Януш. — Блін, я як згадаю, коли Лію викрадали, мені погано стає. Хто це може бути?

— Януше, може, ти візьмеш себе в руки і скористаєшся даром, — сказав йому батько і посадив сина на стілець. — Давай, вдихни-видихни і подивимося, де малятко і як його врятувати.

За кілька хвилин до моєї втечі:

— Вам зараз зателефонують. Він хоче позловтішатися і залякати вас. Ваше завдання потягнути час і висловитися вельми грубо, але без матюків. Міра вас почує. Але вона має зрозуміти, що їй потрібно бігти. Говоріть те, що її трохи налякає в принципі, ну там шкіру зняти і так далі. Куди виїжджати я зараз скажу. Її там студенти захистять. Це недалеко від нашої улюбленої академії, Ліндона курс буде.

— Так-с, студенти, не розтягуємося, ми йдемо в міський морг.

Студенти занилися.

— Що за стадо поранених парнокопитних? Я казав не об'їдатися!

А потім вони почули:

— Ось вона!

Далі був сердитий рик маленького кошеняти, яке не стало чекати, поки його спіймають, і кинулося на найближчого негідника, який з нагоди ще й нагнувся.