Глава 17. Викрадення

Я тим часом вдавала з себе просто кошеня, спокійне, яке нічого не боїться і ні про що не переживає.

— Якась вона дивна, тихо поводиться.

— Я ж тобі сказав, маленька вона. Це й добре, до господаря звикне, забуде, як це — обертатися. Залишилося їй пару підібрати, щоб вона таких самих кошенят народила.

— Вона для цього ще занадто дрібна.

— Це так. Нічого, господар нікуди не поспішає.

Я лежу й офігіваю від почутого і не можу зрозуміти, вони мене твариною сприймають чи людиною? Моє завдання — побачити, хто цей господар, щоб потім його могли заарештувати. Їхали ми довго, ледь не заснула, і тільки бажання сходити в туалет не давало відключитися. Або я їм тут у машині, або мене випустять. Довелося несамовито й огидно покричати.

— Що це вона стрепенулася?

— Ми три години вже їдемо, у туалет хоче.

Мене витягли з машини і відтягли до кущів. Я на них красномовно подивилася. До нашийника пристебнули повідець і відійшли. Забралася в кущі глибше, зробила свої справи і вибралася до них. Тепер уже пити захотілося і їсти. Але Лія не радила приймати від них що небудь і терпіти. Довелося терпіти принизливе витирання серветками після туалету. Потім мене закинули в машину. Повідець, на щастя, відстебнули. За витирання серветками від душі вкусила за палець. Нічого його було тримати біля рота.

— Паршивка, вкусила.

— А ти акуратніше їй жопу витирай.

— Нічого, вже недовго залишилося.

Їхали ще годину. Я навіть задрімала тепер. Прокинулася, коли машина зупинилася і двері на задньому сидінні відчинилися. Мене підхопили на руки й понесли кудись. Місце було схоже на доглянутий густий парк, тільки з протоптаними доріжками, а не викладеними плиткою.

— Ще трохи і прийдемо в твій новий дім. Зараз господар тебе огляне.

Вони йшли ще півгодини стежками. Я вловлювала запахи інших перевертнів. За черговими деревами показався невеликий будинок. На його ґанку сидів чоловік середніх років. Поруч із ним лежав білий вовк. Коли до чоловіка підійшли, вовк навіть не ворухнувся. А ось коли мене простягнули, хижак звернув увагу і вискалився.

— Лежати, — сказано було тихо, вовк одразу ліг і стежив тільки очима, як мене передали чоловікові. Мені заглянули під хвіст і промацали пузо. Одразу почала шипіти й зображувала мляві спроби покусати.

— Ви що, не годували дитину? Ідіоти! Її годувати часто потрібно. Воду хоч давали?

— Ні, сер, у нас і не було з собою нічого.

— Ідіоти! Нічого, татко тебе нагодує і напоїть.

Мене занесли в будинок. Перший поверх був традиційним — кухня з вітальнею. І на кухні була молода жінка, щось готувала.

— Гей, поріж дрібно курячого м'яса для кошеняти.

— Нехай молоко п'є.

На підлогу поставили миску з молоком, я зобразила, що зараз тут наригаю. Мене вмочили мордою в молоко. Відфиркалася і вивернула миску з молоком. Жінка хотіла вдарити рушником, я на неї зашипіла і розпушила шерсть.

— А в нас у машині поводилася тихо.

— Жінко, ти дурепа! — сказав чоловік. — Дай їй м'ясо. І прибери на підлозі.

М'ясо мені жбурнули на підлогу. Я зобразила, як загрібаю його і обтрушую після цього лапи. Пішла до виходу, мене ніхто не ловив, і я лягла біля вовка. Він здивовано втупився на мене. Потім понюхав за вушком і вилизав морду.

— Жерти захоче — їстиме те, що дадуть, — зло сказала жінка і кинула шматок курки, що кидала мені, вовку.

Той не роздумуючи з'їв. Я відвернула морду вбік.

— Тобі доведеться їсти, якщо хочеш жити, — сказав чоловік і сів поруч на сходинки. — Закривати в клітку поки що не буду. Я знайду тебе завдяки нашийнику, і втекти ти теж не зможеш. А якщо будеш хуліганити, я каратиму тебе.

— Покажи їй! — істерично крикнула жінка. — Нехай знає, що на неї чекає!

Чоловік посміхнувся і дістав якийсь пульт, натиснув кілька кнопок, і вовка скрутило від болю, він завив. Я заметушилася поруч, не знаючи, що робити. Чоловік вимкнув тортури, а я підскочила до вовка і зазирнула в очі злякано. Він згріб мене передніми лапами і згорнувся зі мною в клубок.

— Захисник, — хмикнув чоловік. — Стеж за нею, бо ти й будеш огрібати за її витівки. Її цей розряд уб'є з першого разу.

А я розумію, що доведеться знешкодити нашийник сьогодні ж уночі. Так ми лежали, поки не стало темніти. У мене вже безперервно бурчало в животі. Коли вовк спробував піти в дім, я схопила його за кінчик хвоста і стала нявкати. Він здивовано подивився на мене і показав мордою на будинок, я мотнула головою. Потрусила геть від будинку.

Вовк наздогнав мене в заростях. Коли він нахилився, я сунула свій цікавий ніс до його нашийника. Лапами змусила нахилитися. А потім зробила так, як мені Лія показала. Ми з нею змогли подивитися магічну будову нашийника завдяки її дару. І тепер я обережно кігтиком зрізала одну нитку магії. Ту, через яку він не міг перетворюватися, а слідом і ту, що робила йому боляче. Вовк вочевидь відчув різницю й одразу перетворився, ошелешено подивився на мене. Я лапою обережно намацала свій нашийник. Він допоміг відтягнути мені його, і я кігтиком зрізала потрібні потоки і теж перетворилася. Нашийники залишилися в нас і в двоногому вигляді. Я жестом показала тихо, а потім йому на вухо пошепки запитала: