Глава 10. Кошенята

Погладила Тею по лобику і запитала:

— А чому я бачу в Теї шерсть на лобі? А на дотик її немає.

За мить на моїх колінах опинилося кошеня. Яна, мама Теї та дружина Януша ледь не впустила салатник. Іра перехопила його магією. Пухнаста кнопка мотнула головою і подивилася на мене своїми зеленими оченятами.

— Ой, оченята відкрила. Так у тебе очі стали яскравішими. Хм, значить, я побачила, що ти готова до обернення.

Мама підійшла до неї й обережно погладила свою крихітку. Усі дуже дбайливо її гладили. Я подивилася на інших малюків — було ще троє, хто не звернувся, і двоє вже були готові. Рита, наймолодша, запитала в Теї:

— Це не боляче?

— Не боляче, — сказала я. — Але світ бачиться по-іншому, цікавіше. Тея, а ти курочку будеш їсти чи мені віддаси?

Миттю на моїх колінах опинилася голодна кнопка. Я її обійняла і поцілувала в лоб.

— Молодець, — сказала Яна, дивлячись на мене і Тею. — Так, якщо хто ще хоче обернутися, краще до обіду. Буде стимул повернутися у двоногу форму.

Як за командою, ще троє малюків перетворилися, і тепер на дивані в ряд три кошенята, які одразу розплющили очі. Усі очманіли, дивлячись на них. Тім не розгубився і дістав телефон, зробив кілька знімків. Новонавернених погладили, похвалили, а потім попросили повернутися у вихідну форму. Але в них не вийшло.

— Згадайте свої відчуття, коли ви бігали будинком і ходили на двох ногах, або лазили за цукерками, — підказала я. — Або як їли за столом.

Це допомогло. Але малюки були вже дуже голодні. Мами швидко накрили на стіл, і ми розсілися. Увечері чотири крихітки тішили батьків. Щоправда, вони вирішили, що за мною бігати цікавіше. Я, обернувшись, зрозуміла, що не набагато старша за них, і з подивом подивилася на батька.

— Ну, рідна, ти не така вже й старша, — правильно зрозумів мене Дін.

Малюки, скориставшись моментом, коли я сиджу, повалили мене на бік і розляглися на мені. Лапами спіймала найближчого і помітила перелякані обличчя дорослих.

— Ну ви, психи, — сказав Януш. — Бачили б свої обличчя. Перелякали Міру до гикавки.

Маленький, якого я тримала, вкусив мене за вухо. Тут же я почала вити, а малюки ще й не відпускали. Батьки швидко їх зняли з мене, а Маіта забрала мене на руки й оглянула вухо. На щастя, не прокусили. Мене одразу віддали батькові, щоб заспокоїти. Він вийшов зі мною на вулицю і гладив мене по спині.

— Якщо хочеш, можемо піти додому? — запитав він ледь чутно.

Я перетворилася і обійняла його за шию.

— Що скажеш?

— Не хочу йти. Побудь зі мною.

Дін сів на ґанку і просто притиснув мене до себе. За п'ять хвилин вийшли малюки, які загралися зі мною.

— Вибач, — сказав Саша. — Це я тебе вкусив. Можеш вкусити мене у відповідь.

— Потім, можливо.

Я помітила, як його батько намагався придушити посмішку. Я не стала його кусати, а просто полоскотала його по ребру. Але після перетворення Саша почав поводитися інакше, більш агресивно. На щастя, тільки коли він перетворювався на кошеня.

— Тату, тобі потрібно поговорити з молодшим сином, — сказав Януш батькові на роботі.

Його батько застиг у подиві, перетравлюючи почуте.

— Що сталося, синку?

— Із Сашком щось не так. Він став агресивним після перетворення і дістає інших.

— Зазвичай діти до перетворення стають більш дратівливими, — сказав їхній колега.

— Так, — сказав Рік задумливо. — Януше, що ти побачив даром?

— Він нападає на дівчаток, і якщо Ася з Теєю тікають, то Мира ні, і вони б'ються.

— А старші?

— Старші від нього відбігають убік і дають по дупі.

— А Міра?

— Вона не розуміє, що з ним робити, і за нею він найбільше бігає. Прокусив їй хвіст і боляче вкусив за попу, на щастя, коли вона обернулася. Зараз вони клубком по підлозі катаються. Він її кігтями намагається порвати, а дрібна дає здачі, але без кігтів. Тільки її шуба рятує не від усього. Мами не знають, що робити, наша мама не дає їх розбороняти. Сам розумієш, кігті в дрібного гострі.

— Що за стовпотворіння? — підійшов Дін.

— Наші діти зчепилися, — сказав Рік шефу. — Сашко на Миру напав, знову. І вони клубком катаються.

— О, розчепилися. Міра красуня, коли шерсть розпушується, врахую, що її краще не злити. А дрібному треба ременя дати понюхати. Почуття самозбереження взагалі не вмикається.

— Його ще не спіймали? — нервово запитав Рік.

— Він гарчить, це має кумедний вигляд, але дівчатка в шоці й не знають, як до маленької злюки підступитися. О, Тимко повернувся з вулиці, — далі Януш почав реготати і ледь під стіл не відповз.

— Що смішного?

— Ну, Тім вирішив згадати, що він йому дядько і племіннику дасть по дупі, якщо не перестане гарчати на нього. Малий не послухав і кинувся вже на Тіма. Той, звісно, миттю обернувся і лапами зловив племінника. Вилизав і за комір потягнув на вулицю. Цей звір малолітній тепер усю невитрачену енергію витрачає в спробі зловити щура. І де тільки Тимко його взяв.