Глава 7. Перші жертви

У цьому ж парку недалеко від нас.

— А цей мужик хороший екземпляр, — сказав один ящір іншому. — Такого б завалити, коктейлю багато вийде.

— Такий швидше нас завалить однією рукою обох. У цьому світі треба бути обережнішим, багато сильних особин. Ми їм допоможемо відсіяти слабких, — усміхнувся другий.

Я відчула ящерів недалеко від нас, прокинулася миттєво і зашипіла, випустивши кігті.

— Тихо-тихо, малятко, що тобі наснилося?

Я обернулася в нього на руках. Тейлін притримав мене, а я, тихо гарчачи, сказала:

— Ящери поруч. Ненавиджу їх.

— Якщо я дивлюся на дванадцяту годину, вона де?

— На шість, — проричала тихо. — Вони в моєму світі достатньо напаскудили. Людей майже не залишилося, — я гарчала й водночас тряслася від злості.

— Тихо, маленька, тихо. У лоб ловити нерозумно. Скажи, як перестанеш їх відчувати, хочу подивитися на них.

— На них людська шкурка.

Тейлін ледь не спіткнувся. Мене посадив на сходи, ставши з того боку, щоб подивитися, де можуть бути ящери, яких я відчула.

— Їх двоє? — запитав він, швидкоплинно подивившись у їхній бік.

— Так. Цих раніше не бачила. З цієї відстані бачу їхні оболонки, а не ящерів. Я раніше думала, що божеволію, коли замість людини пару секунд бачила ящера.

— А тут тобі сказали, що в тебе дар бачити магію?

— Так.

Мене ласкаво погладили по голові. Сили в руках не вистачило, і я ледь не впала. Тейлін спритно спіймав і поставив на землю. Я обернулася кошеням і побігла за малятком Ритою. Вона із задоволенням тікала, потім бігала за мною. Потім за мною бігав увесь дитячий майданчик. Врятувалася втечею і по штанях залізла на Тейліна. Він басовито реготав з мого забігу і притримав, не давши мені впасти, при цьому стежив за двома ящерами. Але ті поводилися обачно і до дітей не наближалися.

Ще за годину нас відвели додому до Рінверів. Тейлін ішов на віддалі, спостерігав за доньками і тим, як вони взаємодіють із дітьми. Я при цьому лежала в чоловіка на плечі. Малюки бадьоро бігли додому, одна я втомилася і лежала.

— О, Тейлін, ви сьогодні допомагаєте донькам, — сказав Януш.

— Вирішив придивитися. І рятував одну кнопку, а то затискали б натовпом. Міро, ти спиш?

Я мляво мяукнула. Мене зняли з плеча. Нас одразу посадили за стіл їсти. Я ледь за столом не заснула. Тейлін страхував і ледь не годував мене.

— А Дін де?

— Написав, що стежить за перевіркою будинку, — відповів Януш. — Їм учора захист прогризли павуки. До речі, треба подряпини малої перевірити. Вона з павуком зчепилася, і її покусали.

— Вона вам про ящерів говорила?

— Навіть малювала в офісі. А що?

— Сьогодні бачили парочку в парку. Близько не підходили. Запах у них специфічний, рептилією пахнуть. Я такого запаху ще в принципі не зустрічав, особливо від наших дволиких. І вони дуже обережні, і магією добре володіють.

Після їжі Маіта оглянула мої подряпини, вони майже загоїлись, і вклала мене спати в кімнаті Ізи.

— Що за павуки? — запитав Тейлін після того, як мене поклали.

— Я, чесно кажучи, так і не зрозуміла, наскільки вони розумні або яка градація розумності. Тому що малятко розповідала і про павуків у людській подобі. У неї в планшеті є малюнки. Але з її слів це звучало, як павук, запханий у людину. На малюнку виглядає моторошно. О, Дін дзвонить. Алло, як у вас справи? Звичайно, можна.

Дін прийшов порталом.

— Привіт, Тейлін. Ну що, від захисту не залишилося нічого. Специ в шоці, це ще м'яко сказано. Щит просто зжерли. Залишив їм будинок для експериментів. Відчуваю, хлопчаки щось забійне поставлять. Головне, щоб Міра не полізла розбирати.

— Ще павуків бачили?

— На щастя, ні.

— А я завдяки Мірі бачив ящерів. Запах відрізняється. Хм, згадав запах. Якщо хто ящірку колись нюхав, дуже схоже.

— Дякую, врахую. Як вона?

— Активно побігала на дитячому майданчику. Потім рятувалася на мені від дітлахів, охочих її потискати.

— У Міри завтра має бути урок. Зможеш доглянути за нею і глянути виклада? Так би мовити, професійним поглядом. А то в мене професія відбиток наклала, і я в усіх незнайомцях нічого доброго не бачу.

— О котрій урок?

— З шостої до сьомої у нас вдома. Його звуть Ігор.

— Тату, я теж піду, — сказала Марія. — Потім приведу Миру на дитячий майданчик до решти.

Іза з Ритою задоволено посміхнулися, почувши це. Малятко Рита посмикала Машу за руку і показала, що хоче на ручки. Але варто було опинитися на руках, стала засинати.

— Іди вкладай, — сказала мама дівчинки з посмішкою. — Ізо, йди зуби чистити, пора спати.

Доньки Тейліна допомогли вкласти дітей і потім пішли з батьком.

Наступного дня за мною заздалегідь зайшла Марія. Побачивши її, я одразу обернулася і понеслася до неї, ледь не застрибнула на руки з розбігу. Встигла пригальмувати, просто обернулася й обійняла її.