Глава 32.

Наступним було заняття в Оура, я попередила, що мене з половини заберуть. Поцікавилася в магістра, як відключати дар, щоб краще відновлюватися. На мене подивилися як на хвору.

— Ліє, сонечко моє, дар не прилад, з розетки не висмикнеш. Коли ти до нього не звертаєшся, ти ним не користуєшся.

— А типу він у фоновому режимі не працює?

— Працює, але тоді він дуже мало споживає. А той фахівець тебе заплутав. Йому треба було сказати, щоб ти менше сиділа за підручниками і більше відпочивала. І що робити вночі зі своїм чоловіком, це ваша особиста справа. І якщо не подобається, що я тебе читаю, вистави захист.

Я магістрові тільки посміхнулася з вдячністю, він відповів трохи натягнутою посмішкою.

— Щось сталося?

— Мене турбує той похід, що на вас чекає. І я нічим не можу допомогти. Я почуваюся тюхтієм, ні на що не здатним.

— Ну, тренуватися ніколи не пізно почати, — сказала з посмішкою, — і ви мені стільки допомогли, і те, що я вмію, ваша заслуга. Тож руки до майбутнього успіху ви явно доклали.

— Прям-таки успіху, — насупився чоловік.

— Я сподіваюся на краще, інакше ми не повернемося, і ви зможете нас тільки згадувати, сподіваюся, добрими словами.

— Так, давай мислити позитивно. Пішли в зал, самому цікаво, що в колег вийшло і що ви зможете пройти.

Ялін уже був у залі, в якому вони розгорнули смугу перешкод. Нас з Оуром зустрів Райс і провів до Тейліна.

— Я трохи пізніше підійду, без мене не починайте.

А Оур дивиться на смугу перешкод і в нього починає сіпатися око.

— Оур, розслабся, тобі її не потрібно проходити, — пробасив Ялін.

— Магістр Оур хоче почати тренуватися, — сказала я.

Магістр сіпнувся і сердито подивився на мене.

— Хіба ні? Чи передумали різко?

— Гаразд, поки не передумав остаточно, хочу. Але не знаю, з чого почати.

— Тобі, з банальної пробіжки вранці, якщо соромитися не будеш, приходь на розминку першого курсу. Можеш на себе відведення очей накладати і займатися з ними. Там елементарні вправи. Я їх навіть цій дрібній кнопці давав, у дитинстві, тільки в меншому обсязі. Правда, Ліє?

— Ага. Ну я спробую пройти?

— Іди, — почула магістра Раяна в себе за спиною.

Обернулася на нього, потім подивилася, що я взагалі—то не переодяглася для тренування. Мені показали жестом на роздягальню. Швидко збігала і прискакала до смуги перешкод.

— Ну котя, уперед! — скомандував Ялін.

Варто було переступити умовну межу початку, як відчуття повного занурення. Ніяк не звикну до таких можливостей магії. Швидко озирнулася на всі боки, таке враження, наче я в гірській місцевості опинилася. Під ногами гірське плато. Попереду прірва з правого боку, йти можна тільки вузькою кам'яною стежкою, над кам'яною гірською стіною. Варто було зробити кілька кроків, почула гуркіт каміння. І переді мною посипалося каміння, я різко відстрибнула назад і вивалилася зі смуги перешкод.

— Ну вона хоча б додумалася назад відійти, а ти ломанувся вперед, — сказав магістр Раян Яліну.

— І що вийшло? — запитала, піднімаючись.

— Було відчуття, що мене розчавило в коржик, — сказав похмуро Ялін. — незабутні відчуття.

— Хм, — тільки й змогла сказати.

Сіла на підлогу і почала згадувати смугу, що бачила у видінні. Там справді такий початок із каменепадом, але треба йти вперед. Прикривши очі згадала цілком смугу і подивилася, що там попереду і як можна обійти небезпечну місцевість. І як ми взагалі вийдемо до цієї ділянки. Насупилася, бо дар не показував, як саме ми там опинимося. Обійти не можна, можна тільки пробігти або дочекатися, коли каменепад закінчиться, але це не найкращий варіант. Краще швидко бігти і маневрувати. Розплющила очі й піднялася з підлоги.

— Ну що надумала? — запитав Ялін.

— Зараз дещо перевірю.

— Удачі, — побажав Оур.

Я зайшла на смугу перешкод і, не чекаючи каменепаду, побігла. За кілька секунд опинилася в залі, поза смугою.

— Не пройшла, — сказав Ялін, — як самопочуття?

— Ем, нормально. А що сталося?

— Те саме, що й у мене, камінь на голову.

— Хм, взагалі не відчула.

— Тому що це навчальна програма, а не життя.

Сіла задумалася, ідею подав магістр Оур.

— Дар тобі на кой, якщо ти ним не користуєшся?

Ми з магістром Яліном переглянулися.

— А я ж у цьому виді проходив.

Я обернулася кішкою і зосередилася, зверталася до дару. Зайшла на смугу перешкод, дар спрацював чітко. Я пухнастою торпедою понеслася вперед, маневруючи між камінням. Чула, як слідом за мною мчить ведмідь і каміння, що летить у нього, відбиває лапою, а дрібне просто ігнорує. Але що для нього дрібні, мене вб'є. В себе прийшла я біля знайомої дерев'яної перешкоди. Обернутися не стала, кішці простіше піднятися і стрибати по гілках. Те, що раніше сприймала як дві перекладини, потім бачила дерево, але не повністю, зараз побачила цілком. Величезне дерево, немов живе. Принаймні, таке відчуття складається від того, як воно ворушить гілками. Дар показував, що близько до стовбура мені краще не наближатися, він ідеальний для ведмедя. Але йому потрібно про це сказати. Довелося швидко обернутися і сказати.

— Тейлін, вам по стовбуру, мені по гілках.

Обернулася одразу назад і застрибнула на нижню. Ведмідь схвально гаркнув і поліз по дереву. Щойно ми до нього доторкнулися, воно почало ворушитися і намагатися нас скинути. Благо не так, як в одному відомому фільмі. Просто здригалося і тряслося, немов його хитає сильний вітер. Кішці зручно стрибати з гілки на гілку. Коли дісталася до верхньої гілки, між іншим, не тонкої, а здатної мою тушку витримати, озирнулася. Дерево стояло біля чергової скелі з вертикальною стіною. І піднявшись нагору, можна стрибнути. Але дар каже стрибати не потрібно, а варто підійти до верхівки дерева і в певному місці вкусити і воно заспокоїться і можна буде спокійно пройти. Коли дісталася потрібної точки, на мене вже чекав Тейлін. Сказала йому мур і вкусила дерево, він здивовано гаркнув, а потім ще раз ще здивованіше гаркнув, коли відчув, що дерево перестає трястися в припадку. Показала йому лапою на гілку. Магістру довелося обернутися.