Глава 23.

Спочатку у всіх перевірили рівень сили та її спрямованість і відправляли здавати теорію. З легкістю відповіла на всі екзаменаційні запитання. І мене попередньо зарахували на два факультети, як я й хотіла. З цілительства була тільки теорія. А от на бойовому факультеті ще перевіряли навички володіння зброєю та рукопашну. Хлопці мене розглядали, як дівчину, яка випадково тут затесалася.

А крім магістра Яліна, на полігоні було ще троє, з них упізнала тільки одного. Він прийшов працювати, коли Януш закінчував своє навчання. Нас поділили на пари, і мій напарник поморщився, побачивши мене. Але щойно зійшлися врукопашну, перестав кривлятися і став адекватно реагувати і намагався встигнути за мною. У підсумку відрахували всього парочку за загальною сумою балів. А нас відправили в гуртожиток заселятися. Кастелян мене впізнав, тільки коли прочитав прізвище в документах.

— Рінвер! Пам'ятаю твоїх братів, а ти такою малою була. Дай хоч подивлюся на тебе. Витягнулася кішечка. Для тебе є на вибір дві кімнати, в одній жити вдвох і ремонт свіжіший. Але туалет й душ на поверсі. Або під дахом одномісна, але потребує невеликого ремонту і гарного прибирання. Але зі своїм санвузлом і душем. Поруч загальна кімната, теж потребує прибирання і ремонту. Але там буде затишно, якщо зможеш зробити. Судячи з погляду, дах. Я правий?

— Так, сер.

— Удачі! Якщо потрібні дошки для ремонту, видам без проблем.

— Дякую! Допомогу залучати можна?

— Так.

— Чудово, братів відловлю і одного артефактора з п'ятого курсу.

Піднялася до своєї кімнати і подивилася майбутній фронт робіт. Одразу зателефонувала братам і попросила допомогти з ремонтом і наведенням затишку. Вони сказали, що будуть за півгодини. А я після них набрала Давида.

— Привіт, студенте!

— О, сестричко, привіт—привіт! Ти вже в гуртожитку? Обрала під дахом жити. Мудро.

— Допоможеш?

— Так. Зараз прийду, ти поки пил прибери і сміття.

Хлопці прийшли разом. Я якраз закінчила побутовими заклинаннями порядок наводити.

— Так, тут простіше все нове купити! — вигукнув Давид — Я коли свою кімнату ремонтував, там хоч не сипалося нічого... А тут труха на трусі! Хіба що підлогу можна оновити, а все інше розсиплеться, щойно магію застосуємо.

— І що мені робити? — я запитала, дивлячись на братів.

Братики обійняли і сказали очевидне:

— Зараз замовимо тобі нове. Недорого й коштуватиме. Ліжко, стіл, стілець, шафа, кошик очисний для білизни.

— Мені ось цікаво, чому в академії кошики, а вдома пралка і сушарка?

— Кошик на невеликий об'єм розрахований, інакше занадто дорого його експлуатація виходить і дешевше хорошу пральну машину купити з сушкою.

За фактом ще довелося свою постільну притягнути і купу дрібниць для затишку. Килим, плед і кілька м'яких іграшок перенесла з фортеці. З меблями ми теж швидко впоралися. Я навіть фіранки повісила, щоб сонце не сліпило вранці.

— Мило і затишно, — сказав каштелян. — А диванчик ви теж купили?

— Дідусь віддав мені і крісла, і навіть килим. Він заодно вдома меблі оновив. Книжкову шафу батько Алекса віддав і настільну лампу.

— Їй тут десять років жити, — резонно зауважив Дерек — має ж бути затишно. Мала, ти форму отримала? Розклад?

— Я приніс, — сказав каштелян, — що не зробиш для цього малятка. Тим паче вона так тут оновила з вашою допомогою. Ви ж це потім залишите академії?

— Якщо це все доживе до кінця її навчання, звісно залишимо.

У мене навіть невеликий чайничок і чашки з'явилися, завдяки матері Алекса. І потайна полиця, холодильник у книжковій шафі. Усе це вдалося зробити за один день. А на навчання тепер тільки через півтора місяця. Оглянула кімнату й подивилася на братів і Давида.

— Не дрейфуй, не розтягнуть, — заспокоїв Давид. — Сюди тепер тільки ти зможеш зайти. Навіть у загальну вітальню зможеш сама налаштовувати доступ.

Просто кивнула.

— Тоді навіщо я з собою валізу тягаю?

— Так сильно хочеш з'їхати від нас? — Дерек ще й бровами пограв.

Фиркнула і розсміялася. Повернулася додому. Брати жили з сім'ями в батьківській хаті, адже будинок дуже великий. Діти одразу налетіли на мене й оточили.

— Ти залишишся з нами?

— До осені, а потім в академію.

— Ура! — багатоголосий радісний крик.

— А хто хотів на озеро поїхати? — запитала моя мама.

— Так, Лія з нами поїде! — заявив старшенький син Дерека Стів.

— Не потрібно за неї вирішувати, — сказав суворо Дерек, — у сестри можуть бути свої плани. Їй нарешті на побачення можна ходити.

— Ну побачення це не на цілий день, тож я все встигну.

Тим паче Алекс в іншому місті і комусь доведеться мотатися порталом. Ми, подумавши, вирішили влаштовувати собі побачення в різних містах. Коханий пам'ятав, що сусіди цікавляться мною, і відкриваючи портал, я кричу де я. За собою Алекс теж відчував постійне стеження. Зловити хто це, ні він ні його колеги не могли поки що.

— Про що задумалася? — запитав батько.

— Поки сусіди хочуть мене забрати, я загроза для вас.

— Нехай тільки спробують, — Ронбер хруснув кулаками.

— Януше, можеш допомогти подивитися?

Він тільки кивнув, і ми присіли на диван.

— Що конкретно шукаємо?

— Давай спочатку загалом карту мого життя.

Заплющивши очі, занурилися в дар. Варіацій не було, була одна лінія чітка і ясна. На ній були спроби викрадення, але вони були якісь нечіткі, наче хтось так і не вирішив остаточно і виглядали вони якось дивно.

— Хм, я раніше такого не бачив. Бачиш, навіть колір інший, сірий. Немов рішення ще не ухвалене. Хоча сама лінія долі яскрава.

— Бачу. Може, дар зробив черговий стрибок у розвитку? Або через те, що ми підсилюємо одне одного?

— Усе може бути. Гарні у вас плани з Алексом, мені подобається.

— Ну що там? — запитала мама.

— Усе буде добре, — сказав брат, — Лія відстежуватиме зміни. — Поки що чітко загрози не видно.