Глава 15.

До виходу з двору фортеці я мчала першою. Студенти, простеживши мою втечу, перевели погляд на магістрів. А потім помітили, що за мною слідом іде батько з братами.

— Шпаргалка на їстівні гриби у вас на планшетах. Гриби не рвати, а обережно зрізати. Що назбираєте, те сьогодні й будете їсти. І якщо будуть поганки, самі винні. І даю підказку, дрібна добре знаходить гриби, особливо їстівні. Може вивести на грибну галявину. За дитиною стежити уважно, — оголосив магістр Ялін.

Як то кажуть, натовп няньок дитину легко може загубити. Я вивела кілька разів хлопців на грибні галявини і йшла в котячому вигляді далі. Нюхала і досліджувала ліс. А потім в один момент зрозуміла, що не чую гомону хлопців зовсім. Стала голосно нявкати, кличучи їх. Але ніхто на мій мяв не відповідав. А в лісі швидко темніє. Забралася на найближче дерево, влаштувалася на товстій гілці. Було, м'яко кажучи, не дуже затишно.

Особливо коли вночі побачила зграю вовків. На нечисть вони були несхожі. І погляд ватажка був надто розумним. Придивившись, зрозуміла, що решта скоріше вовченята, не дорослі. Молодняк пострибав біля мого дерева, фиркнула на них і навіть шипіти не стала. Спостерігала з цікавістю. Ватажок гаркнув, і вовченята пішли слідом за ним. А потім помітила, як вони полюють і навіть прогнали дрібну нечисть, що, не криючись, йшла до мене. Було дуже незвично бачити, як вони полюють і в сирому вигляді їдять якихось тварин.

Мявкнула, хотілося спуститися. Мені тихо гаркнули і подивилися суворо. Ну точно, вони перевертні! Дійшло до мене. Я швидко злізла з дерева й обережно зробила кілька кроків від нього. Ватажок подивився мені за спину і підібрався. Я почула шерех і, обернувшись, побачила нечисть. Шерсть стала дибки, і я стала схожа на такий собі колобок на ніжках. Зараз знову щось перемкнуло в голові, і я замість того, щоб сховатися в зграї перевертнів, напала на нечисть, яка була явно більшою за мене. Спрацював ефект несподіванки. Ми клубком покотилися по галявині. Нечисть гарчала-хрипіла, я дзвінко гарчала і дерла кігтями. Клубок розсипався просто перед ватажком. Нечисть він прибив одним ударом лапи. Мене понюхали, тихо пофиркуючи.

Теж підняла мордочку понюхати. Зіткнулися носами. На мене знову тихо фиркнули й лизнули в ніс. Принюхалася, пахло знайомо, кроликом. Вовченята теж відчули. Але їм гаркнули і вони не рушили з місця. А моє шило понесло мене на полювання за кроликом. Він був метрів за двадцять у норі. Я навіть у нору залізла і вигнала його звідти. Кролик був якийсь дивний, спочатку почав верещати і намагався лапою мене вдарити. А коли це не справило ефекту, став тікати. Але я вже куди швидше бігаю і стала наздоганяти свою здобич. Загнала точно в зграю вовків. Було відчуття, що ватажок очі закотив і буркнув, назвавши мене чи то дурепою, чи то дитиною. Мою здобич він оглушив і присунув мені. А потім тихо гаркнув, немов щось дозволяючи. До нас вийшов Алекс. Кролика миттю забули, і я понеслася до друга. Мене уважно понюхали, і здається, він зі здивуванням подивився на кролика, а потім на мене. Від вовка почула дивні звуки наче сміх.

Алекс почав мене вилизувати, тихо бурчачи. З його котячого бурчання зрозуміла, що він переживав. Зловила лапами його голову і лизнула вухо. Через кілька хвилин підійшов батько. Тихо гаркнув ватажкові, зрозуміла це як подяку, що за мною пригледіли. А мене зловив за загривок і потягнув додому. Вдало взяв, так що кошеня інстинктивно підібралося клубком. Алексу гаркнули й підштовхнули зайця переростка. Друг здивовано фиркнув, підібрав здобич із собою.

Трохи відійшовши, батько опустив мене на землю і перетворився. Слідом з'явився Алекс і кинув здобич. Потім сам перетворився. Я теж наслідувала їхній приклад і попросилася на ручки до друга.

— Мисливиця, — фиркнув батько і підхопив здобич.

— Сама загнала, кажуть смілива.

— Інстинкт спрацював. Вовк його вбив.

— Ти в курсі, що це не звичайний заєць?

— Ні і він на мене кричав і намагався вдарити.

— Дивно, що не покусав, — усміхнувся батько, — назву не пам'ятаю, але це дрібний хижак! А вовки, що ти зустріла, це на щастя перевертні. Табір з елементами екстремального виживання для перевертнів. На щастя, я того старого вовка особисто знаю. Думаю, за тиждень прийде в гості, подивитися, що за шилопопе створіння прибилося до них у лісі.

— Сер, вона вже спить.

— Зрозуміло. Як тільки примудрилася потрапити в блукаюче марево. Благо що воно переносить лише на кілька кілометрів!

У дворі фортеці студенти пожвавилися, побачивши мене на руках їхнього однокурсника. Але зрозумівши, що я банально сплю, пораділи, що знайшлася і ціла. А коли їм ще й мою здобич продемонстрували. Загалом, мій авторитет зріс. Вранці мені, звісно, почитали нотації, що не можна далеко йти в лісі від дорослих. І що вони, дорослі, завжди мають бути поруч із дитиною. Вичитував мене батько, дідусь, дивлячись на це, сказав:

— Рік, судячи з того, як вона очі закочує, ефект невеликий від твоєї нотації.

— Я була поруч зі студентами. Відійшла на пару метрів і опинилася в іншому місці! — висловилася на своє виправдання.

Ще за тиждень прибув дідусь Теос. Одразу знайшов мене і запитав м'яко:

— Скажи рідна, якщо батько і брати повернуться на службу в управління, це смертю буде їм загрожувати?

Вивчала довго, відповідь була одна: ні. Але тоді мамі доведеться виїхати і не пізніше початку осені. Батькам і братам це не подобалося.

— Зробіть вигляд, що я вчуся десь поза домом, придумайте правдоподібну легенду.

— Я пам'ятаю, ти казала, що всім казати, що ти з моєю мамою подорожуєш, — відгукнулася мама. — Але це не правильно, залишати тебе тут саму!

— Я буду не одна, а з дідусем і бабусею. І ви приходитимете до мене в гості на вихідних. Будете?

— Будемо, — сказав батько.

— І взагалі, дідусь Теос може тут весілля зіграти!

— Так, мала, події не квапся.

— Ем, гаразд. Але ти визначся, до народження малого чи після.