Глава 8.

Запитав це все з усмішкою, м'яко. У цей момент до хати зайшов дідусь із Надією. Дідусь тільки бровами відобразив своє здивування. Він відправив свою дівчину до трійнят. Мама теж уже помітила, що я щось задумала, але не стала підходити, дала можливість батькові й дідові поспілкуватися зі мною. Тато, бачачи, що я завмерла і нікуди не йду, сам повільно підійшов до мене і забрав рюкзак, закинув собі на плече, а мене підхопив на руки.

— Що сталося, моя люба? — запитав він тихо і ласкаво — Що тебе так налякало, що ти захотіла втекти? Хлопчаки повиривали шерсть?

— Ні, вони хороші. Я не хочу, щоб тебе вбили, — промовила це, ледь чутно, обіймаючи його за шию.

Батькові, треба віддати належне, зреагував спокійно і просто дбайливо тримав на руках. Дідусь зробив нам чай і запитав тихо.

— Що за видіння було?

— Складне, — ковтнула в'язку слину. — Декого хочуть усунути. Я бачила, як передала через вас інформацію куди належить і вона дійшла майже куди слід. Але там є той, хто зацікавлений, щоб важлива людина загинула. А потім як повчання мені і братові, тебе захочуть убити. Обігравши так, немов під час виконання загинув. А зараз, згадала ще шматочок бачення, що стосується Алекса.

— Він тебе кине? — трохи гарчачи запитав батько, але також дуже тихо.

— Йому будуть дуже наполегливо рекомендувати одружитися найближчим часом і обіцятимуть дуже класну кар'єру. Я не бачила, яке він рішення прийме. Бо інакше, йому обіцяють великі неприємності, у разі відмови.

— Сонечко, а ти не проти, якщо до нас зараз гості приїдуть?

— Телефоном це не можна обговорювати, їх прослуховують.

— Хм, дякую за попередження рідна. Маїта, кохана, ти пам'ятаєш, що в нас сьогодні річниця? — трохи підвищив голос батько.

— Пам'ятаю, — сказала спокійно мама, — ти мені вже один подарунок подарував.

— А ти не проти, якщо я друзів запрошу нас привітати, зранку. Так би мовити, майбутнього, сподіваюся, родича.

— Хм, буду рада. Тільки мені через годину потрібно їхати на роботу.

— А ми швидко!

Батько дістав телефон і зателефонував Тому:

— Вільний?

— Дивлячись для чого.

Батько показав мій рюкзак і мене, а потім сказав:

— Захопи свою четвірку, торт і кульки. У нас із Маїтою річниця.

— Тю, я думав ви в очікуванні ще одного кошеняти.

— Встигнемо ще, — сказала мама, — кульки беріть чотири, дітей порадуєте. У нас тут маленький дитсадок із ведмежат і одного не в міру спритного кошеняти.

Том із друзями приїхав за п'ятнадцять хвилин із великим тортом і чотирма надутими кулями. Мені дістався рожевий і легкий ляпас по носі за те, що сумую. А хлопчаки, отримавши кулі, стали носитися з ними по вітальні.

— І що сталося? — запитав Том.

— О, здається, я вчасно. Події такі, що потрібно заїдати тортом! — сказав Януш і підхопив мене на руки. — Нікуди не пущу і видеру, якщо втечеш! Ти себе взагалі в дзеркало бачила? Будь—який коп одразу зрозуміє, що ти дитина, і додому повернуть. Добре, якщо коп, і добре, якщо додому! А з тим, що ти там побачила, зараз будемо розбиратися.

Том із друзями та моїм батьком красномовно переглянулися. Усі, крім Надії, підсіли до столу. Брат посадив мене до себе на коліна і міцно обійняв за талію.

— Так сестро, пам'ятаєш, ми в академії, під наглядом магістрів пробували одну штуку? Потім шкода, потреби в такому зануренні не було. Зможеш розгорнути карту так, щоб дорослі бачили?

— Та запросто!

Мить і на столі розгорнувся блакитний серпанок із лініями. Я виділила одну нитку і пояснила:

— Це лінія правителя.

— Ем, ці розгалуження майже розмиті й одна майже чітка. Це те, що ти казала, що залежить від прийняття рішення? — згадав батько — І виходячи з логіки...

— Краще не перебивати, — сказала сердито.

— Так, це ймовірності розвитку подій. І ведіння, що я вам говорила, сьогодні було саме про цю ймовірність, що майже утвердилася. Ось дивіться!

Я наблизила ключову точку і показала, як відбудеться вбивство. Чоловіки дружненько напружилися. Я змінила ракурс ведіння і повторила його, відчула, як брат трохи сильніше стиснув мене, нервує.

— Побачили чоловіка в кутку і його переможну посмішку?

— Так.

— Я не знаю, хто він, розбиратися зараз не буду, але він не пропустить попередження про замах. Можемо подивитися, хто причетний, ну, там, виконавці та замовник.

— Так, — таке з благоговінням. — Януше, дай повітря.

Мене поцілували в маківку і хватку послабили. Ткнула в точку з можливою подією, і тут допомогло посилення від брата, ми стали розглядати виконавців і замовників. Це було вже не майбутнє, а сьогодення і частково минуле.

— От гад! Як його прогледіли?!

— Тихо! — прошипів батько на Ігоря. — Увагу дітей привернув.

— Вибачте малюки, що відволікаємо.

Але дітей зацікавило, що ми тут такого робимо, і вони вже не хотіли від нас йти.

— Дайте їм по маленькому шматочку торта і потім можна мій м'яч дати. Сподіваюся, вітальню не рознесуть.

Це дітей відволікло.

— Я знаю, як ми це питання вирішимо. Раз заступник правителя заражений, а він саме заражений. Адже він ніколи не залишав країни, за ним постійно спостерігають.

— І що ти пропонуєш Ліріт? — запитав Том, хмурячись.

— Ми навчилися виявляти заражених іносвітніми паразитами, тут потрібно зробити так, щоб багато хто побачив, що він заражений. І що від нашого доброго і чуйного Прайтона Ріда тільки оболонка залишилася.

Я зачепилася за ці слова і розгорнула карту долі суто по Прайтону Ріду. Ми побачили, в який саме момент на нього напали і вбили. Його саме вбили і заселили в його тіло чорну слизьку субстанцію, схожу на здоровенного слимака.

— Фі, яка гидота! А як його виявити?

— А ти карту розгорни, побачиш, — підказав брат, — Вони вже рішення ухвалили, і отже, ми можемо подивитися.

Виявляється, якщо на заражених посвітити особливим світлом, яке тільки злегка відрізняється від того, що є в лампах, їх буде видно. Як спалах повторне бачення, воно спроектувалося на стіл. Зал для засідання уряду, багато важливих людей і в залі вмикають саме те світло, що виявляє паразитів.