Глава 6.

— Лія! — закричала мама, намагаючись відчинити двері.

— Мама в сторону! — крикнув Дерек і магією вибив двері.

Викрадач із мішком вже виліз із вікна другого поверху і зістрибнув на землю. На подвір'ї, якраз припаркувався батько і побачив стороннього. З ним приїхав Томас, Януш, Ронбер і Алекс.

— Уб'ю! — сказав мій друг і першим вискочив із машини.

— Рік, він Лію викрав! — крикнула мама з вікна.

Дерек вистрибнув перед цим на газон і мчав у вигляді кота за викрадачем. Алекс біг йому навперейми. Я кричала з мішка по котячому. Викрадачем був той самий псих, що і вчора. Здоровий чолов'яга з перекошеною мордою. Мене кілька разів приклав об щось, поки вибирався з вікна. І коли стрибав на землю, я теж сильно приклалася стегном. Псих зрозумів, що його зараз спіймають, і замахнувся мішком, так щоб з усієї дурі прикласти мене об землю. Алекс у стрибку пазурами порвав мішок і я плюхнулася на землю, перетворилася і відкотилася вбік. Незважаючи на біль, дала стрекача. Щоправда швидко впала, у ноги хтось кинув мотузку з важками на кінцях. Назад перетворилася і закричала від сильного болю. Але змогла відповзти від мотузки і знову перетворитися не дали. Накинули сітку й затягнули і вже в ній поволокли швидко по землі. Батько, брати, Томас кружляли поруч і билися з викрадачами. Зараз зрозуміла, що їх не один і навіть не двоє, а набагато більше. І мені було не до підрахунку. Було дико страшно, боліла задня лапа і мене тягли в сітці.

За кілька миттєвостей зрозуміла, що мене ніхто нікуди не тягне. Поруч опинився Алекс у вигляді кота і, ставши наді мною, гарчав на тих, хто намагався наблизитися. Повз пробіг його батько у звіриній подобі і на когось накинувся. Почулося виття поліцейських сирен, і різко зупинилися машини. Нам прийшли на допомогу. Алекс перетворився і обережно мене розплутав. Я по котячому плакала і нявкала тихо, від болю і страху. Встати вже не намагалася, перед очима були чорні мушки і вони ставали більшими.

— Ліє, — переляканий мамин голос, — маленька моя. Алекс, розстели куртку і допоможи обережно перекласти. Однозначно перелом стегна. Сильний удар припав на голову. Доню, рот відкрий, висунь язика.

Ледве змогла — це зробити. Мама білою хусткою спробувала язик.

— Сподіваюся, внутрішньої кровотечі немає, є сильний забій живота.

Швидка приїхала швидко. Лікарі були в шоці. Лікувати перевертнів при повному обороті їм доводилося, але не таких маленьких. Я вже ледь чутно нявкала. Підбіг трохи пом'ятий батько, від допомоги лікаря відмахнувся. Він не міг стримати часткової трансформації через мій плач.

— Сер, вам брову потрібно зашивати. Сідайте в машину, поїдете з донькою. Маїта, ти поїдеш?

— Так.

Батькові в машині видали, чим накрити розсічену брову, і він нахилився до мене, вже не ризикуючи закапати кров'ю. Став тихо помуркувати. Мама ледь відтягла чоловіка від мене в лікарні. Її саму потряхивало і в коридорі вона розплакалася. Батько її обійняв і спробував заспокоїти.

— Заспокійливого? — поцікавився мамин колега. — Маїта, тобі точно не завадить зробити укольчик. І відпусти чоловіка, його зашити потрібно.

— Зробіть їй укол спочатку і коли відпустить, мене заштопаєте.

За півгодини приїхав Алекс із батьком і моїми братами.

— Де вона? — запитав він нервово.

— На операції, перелом зі зміщенням, — мама вже була пригальмованою через велику дозу заспокійливого.

Батько допомагав їй орієнтуватися в просторі.

— Що з нею? — запитав тихо Том, вказавши на Маїту.

— Заспокійливе вкололи, як на мене, більше ніж потрібно. Рідна, може кави? Чи попросити вкласти тебе в ординаторській?

Мамин начальник, який проходив повз, зупинився і сказав:

— Додому в ліжко, терміново! Вона засне за кілька хвилин і їй краще спокійно проспати всю ніч. І передайте їй, що в неї тиждень відгулів. Відпочивати, теж іноді потрібно. А то, зажене себе в могилу! І народіть ще одну дитину, нехай удома посидить років десять! Брешу, хоча б три.

— Якщо я про це найближчим часом заїкнуся, мене поб'ють. Хлопці, почекайте кінця операції, я Маїту відвезу. І порадуйте, що цього разу ніхто не втік!

— Тільки на той світ, — криво посміхнувся Том.

До тями я приходила важко. Поруч щось пищало, смерділо ліками, язик був розпухлим і заважав нормально дихати. Відкрити очі сил не було зовсім. Відчула, як мені щось вкололи, накотила сильна слабкість і знову попливла в темряву. При наступному пробудженні почула поруч тихе муркотіння. Упізнала Алекса. І те, що поруч лається медсестра.

— Час відвідувань закінчився, вам потрібно піти!

Він її ігнорував і сидів у повному обороті поруч і не збирався нікуди йти.

— Я викличу охорону.

— Ризикни, — сказав їй Томас, — його звідси ніхто не зможе вигнати. І головлікар дозволив йому тут перебувати до повного одужання малятка.

Мою маму теж довго вдома втримати не вдалося. Вона, щойно виспалася, повернулася в лікарню. Поцапалася з головлікарем щодо відпустки. І заявила, що піде тільки після моєї виписки і виписки Теоса. І ще встигла застати, як Алекс гарчить на медсестру, яка прийшла з якимось уколом.

— Покажи, що ти зібралася колоти! — зажадала Маїта.

Жінка зблідла. Шлях до відступу їй перегороджувала моя мама, до мене вона вже не могла підійти, Алекс не дозволить. Мама, застосувавши магію, забрала обережно шприц і загорнула його в повітряний кокон.

— Щось я не пам'ятаю, щоб ти тут працювала. Алекс, перетворися, будь ласка, і поклич охорону, бачила сьогодні Джорджа на зміні.

Підставна медсестра поморщилася, їй великого зусилля коштувало проникнути в лікарню і не попастися цьому прискіпливому охоронцеві.

— Так-так, хто тут у нас, — сказав цей на вигляд увалень Джордж, за фактом дуже спритний і моторний, — Значить, обійшла мене милочка. Ай-яй-яй, як недобре! Доведеться поїхати у відділок.

— У вас на мене нічого немає, я нічого не зробила!