Глава 15.

Я знову перетворилася на кошеня і висунула голову з вентиляції. Собаки дивилися на мене з цікавістю. Встала передніми лапками на стіну і заковзнула ними вниз. Вірно кажуть, кішки приземляються на чотири лапи, як би не падали. Приземлилася я вдало, перед трьома здоровими собаками. Я кошеням могла пройти під ними і не доторкнутися головою до пуза.

Лягла на землю і постаралася оговтатися від шоку. По перше, на мене охоронці двору не кинулися рвати на місці. По друге, я вперше такий кульбіт зробила в котячому вигляді. По третє, одна з собак виявилася дівчинкою і зараз вилизує так, немов я її цуценя. Почувся свист, явно собак кличуть. Довелося вставати і бігти в кущі. Собаки провели мене поглядом і пішли на поклик господаря. Їм принесли їжу. У мене в животі теж забурчало. Придушила бажання висунути вусату морду з укриття і сіла компактніше.

І вже сидячи в кущах, стала оглядати двір. Дір у паркані не видно і з двору можна піти тільки по дереву. Сподіваюся, мене шукають! Коли на вулиці зовсім стемніло, полізла на дерево. Собаки мене не чіпали, сиділи спокійно під деревом. Щоправда далеко не пішла. Почула, як під'їхало одразу кілька машин до будинку і з них вискочили люди в захисній формі, увірвалися в будинок.

— Лія!

Перетворитися не ризикнула, зробила по іншому.

— Мяу! — вийшло досить пронизливо.

У двір вискочив дідусь. Побачивши собак, частково перетворився і гаркнув. Від нього позадкували і спокійно відійшли. Мене обережно зняли з дерева і поклали на одну руку, а другою стали погладжувати і перевіряти, що я ціла. Відразу почув бурчання живота.

— Лапочка моя маленька. Сонечко моє пухнасте, — тихо примовляв дідусь, нагладжуючи мене.

Він одразу пішов у машину, на ходу сказавши, що мене знайшов. У машині я перетворилася і сказала про реакцію собак.

— Вони мене у вигляді кошеняти не зачепили! Навіть вилизали.

— Почув запашок, — сказав дідусь із посмішкою. — А так, гарчали?

— Ага. Чому?

— Собаки на маленьких перевертнів не нападають. На великих і тим паче. А коли ти у вигляді людини, ти для них чужинець.

— А того дядька, заарештували?

— Який вигляд мав?

— Ну, високий, міцний із білим волоссям.

Мені показали фотографію, кивнула, мовляв, він.

— Він ще сказав, що в тортурах добре розуміється.

— Що!!! — вигук від дідуся і ще пари чоловіків у формі, що теж були в машині.

— Ну, він сказав, якщо я не буду співпрацювати, то дещо зробить.

Переказала нашу розмову і що я запропонувала, відразу шию зламати.

— Я йому сам зроблю все те саме, що він хотів із тобою і ще шкіру зніму живцем.

— Сподіваюся, ти пожартував? — запитала в дідуся, мій живіт знову забурчав.

— Звісно, він пожартував, невдало, — сказав чоловік із першого сидіння на місці водія. — Цей чоловік і так сяде, надовго. Відпрацьовуватиме свої злочини і твоє викрадення. Він тебе не ображав?

— Ні. Тільки намагався залякувати. Ем, дідусю, а у всіх будинках вентиляція в стінах?

— Так.

— Добре.

— Стоп! — до дідуся дійшло — Ти через вентиляцію втекла обидва рази?

— Ага, зручно бути маленькою. Голова пролізла і решта теж, ну в котячому вигляді. А сам короб вентиляції для мене дуже просторий, навіть якщо в цьому вигляді не застрягну.

— Це добре. І добре, що ти додумалася.

— Так, перший раз відчула протяг з під ліжка і перевірила. Тут просто перевірила. Я їсти хочу!

— Потерпи, зараз удома погодуємо тебе. Мама вся збожеволіла. Добре, що брат зміг тебе знайти.

— А коли я це робила, то брат лаявся.

— Маленька ще! — різко сказав дідусь і притиснув до себе — Крихітка ще зовсім.

Вдома мене нагодували і викупали. Спати я пішла в котячому вигляді до Януша. Він тільки тихо розсміявся і підхопив на руки. Чмокнув у ніс і поклав на ліжко. Спала в нього в ногах, і так було набагато спокійніше, ніж самій у кімнаті. Уранці мама ледь істерику не закатила, коли не виявила мене в спальні.

— Не кричи! — шикнув на неї дідусь — Вона в Януша спить ще.

Мама з батьком і братами зайшли в кімнату і застали, як я кошеням витягнулася на боці і сплю на ліжку брата. Він із ковдри зробив бортик, щоб я не впала уві сні і встав набагато раніше за мене.

— Спить ще? — запитав він у рідних за спиною.

— Чому в тебе? — запитала мама трохи ревниво.

— Не знаю, прийшла кошеням одразу, як ви пішли з її кімнати. Я не проти, їй так спокійніше. Благо вже скоро їдемо в академію!

— Ліє, а ти хочеш Алекса проводити у військову школу? — запитав батько.

Він помітив, що я вже не сплю і просто лежу в тій самій позі і слухаю їх. Підняла голову і сонно подивилася на них. Потім встала, потягнулася і тільки потім перетворилася.

— Коли він їде?

— Сьогодні. Зараз ще ранній ранок і якщо поїси швидко, то встигнеш.

— Угу.

Втекла у ванну вмиватися і чистити зуби, а потім до себе в кімнату переодягатися. Алекс був удома з друзями і, побачивши мене з Дереком, здивувався.

— Приїхали проводжати до школи.

— Дивлюся одразу на великій машині, — усміхнувся батько Алекса, — це правильно. Так, діти, вантажимося. На одній машині поїдете. Дерек вас відвезе.

Алекса батьки міцно обійняли, так, що він застогнав. Мама його ще й розцілувала в щоки.

— Ну мамо, я ж немаленький!

— Для мене ти завжди будеш маленьким.

А я принюхалася і здивовано подивилася на його маму.

— Від вас молоком пахне.

— У мене братик буде, хочу сестру!

— Ну, не остання дитина в нашій родині, встигнемо, — сказав йому батько весело. — І це поки неточно, що хлопчик.

— Ліє, — схаменувся Алекс і втік до будинку, — це тобі, подарунок.

Він вручив мені білу коробку. Відкривши її, виявила ляльку, схожу на ту, що батько подарував.

— Вона з тієї ж колекції, що тобі батько подарував. За описом, це сестричка твоєї ляльки. Тобі варто подивитися всю колекцію.