Глава 11.

***Глава 11.

Мама, коли мене побачила, запитала:

— Ну, через що в бійку полізла.

— Вони мене козою драною обізвали.

Дідусь кашлянув і здивовано подивився на мене, з урахуванням того, що він перевертень, і якби його так назвали, він нахабі голову відкусив, не особливо роздумуючи.

— Мамо, а в тебе теж друга іпостась є?

— Ні. Я маг, а батько і брати у тебе перевертні, як і дідусь.

— А я теж обернуся?

— А ось цього рідна ми не знаємо. Але судячи з твоєї поведінки, шансів усе більше й більше. Я навіть рада буду, якщо ти обернешся лісовою кішечкою. Будеш дуже красивим малятком. Гарною парою Алексу. Він зі степових котів. У нього ж уже був оборот?

— Так, у п'ятдесят, — сказав дідусь.

— А о якому віці зазвичай?

— Із тридцяти до сімдесяти.

— Нудьга!

— До цього дитинчата ще вразливіші, ніж після обертання. Коли перетворишся, регенерація працюватиме спритніше і такі синці та подряпини можна буде вже не мазати. Ну, майже, — сказала мама з усмішкою.

Увечері добре поїли тортик всією сім'єю. А потім за моїм поглядом батько все зрозумів:

— Ви їй розповіли про другий наш вид?

— Я проговорився.

— Бідний мій хвіст і вуха.

Я склала руки в прохальному жесті й сказала тихо:

— Покажіть!

Тато першим перетворився. Мама стала поруч і дуже добре, що вона це зробила, цей котик був вищим за мене в холці.

— А хто вас назвав лісовими котами? Хоча з урахуванням місцевих гігантських дерев.

— А як же папку погладити або посмикати?

Підколов дідусь. А я дивлюся на здоровенного кота і немає в мене бажання підходити.

— Злякалася? — запитала мама ласкаво, я кивнула. — Він тебе не зачепить. Ти його кошеня. Він за тебе загризе будь кого. Рік, опустися на підлогу, а то тиснеш харизмою.

Останнє слово вона якось дивно промовила. Батько швидко ліг поруч із нами, і його голова була на рівні моєї. Мама спробувала взяти мене за руку і щоб я погладила батька.

— Маїта, не змушуй.

Батько підповз трохи ближче й обережно боднув мене в коліна. Плюхнулася йому на лапи. Мене обережно лизнули в щоку. А потім почула, як великий котик мурчить. Мама допомогла сісти мені зручніше і сіла поруч зі мною під головою в батька.

— Він теплий як велика піч. На природі в його хутро можна зариватися і так спати. А хвостом вкриє або клубком згорнеться, то й засмажитися можна.

Тільки зараз обережно доторкнулася до шерсті. І очманіла, така м'яка-м'яка, просто антистрес. Світлого пісочного кольору з рідкісними чорними плямами. Погладила грудинку. Потім ледь відчутно доторкнулася під головою. Кото—татко нахилив голову і дав помацати вуха і погладити по голові.

— Лія, ти дуже ласкава дитина. Хлопчаки не церемонилися і тягали за шерсть і вуса.

— Навіщо? Це ж боляче буде!

Мене лизнули в щоку. Потім мамі вилизали губи і за вухом.

— Так Рік, у тебе на лапах дитина. Загравай до дружини без Лії під боком.

Мама посміхнулася і знехотя встала. Потім допомогла вибратися мені. Батько не поспішав вставати, дав обійти його. Хвіст злегка тремтів, лежачи на підлозі. Коли до нього доторкнулася, батько насторожено подивився на мене. А я пожм'якала майже половину хвоста й особливо його кінчик.

— М'який і пухнастий. Тобі не боляче було?

Відповіддю було тільки мур і котик підвівся, а потім перетворився назад на людину. Мене підхопили на руки й міцно до себе притиснули.

— Ти навіть не попросила тата покатати тебе, — сказала мама з усмішкою.

— А що, можна?

Батько тільки розсміявся і закрутив мене. Щоправда, мама швидко припинила це неподобство.

— Ріку, вона тільки поїла. Це для тебе торт так, легка розминка, але не для неї.

З наступного дня хлопці в школі шпиняли мене, але по дрібному. Усі дивилися на реакцію. А після закінчення навчального року сталося те, чого боялися всі батьки дітей перевертнів. Почався занадто ранній, неконтрольований оборот. Батьки прокинулися від писку, що перемежовувався нявканням. Відразу кинулися до мене. Мама по стінці сповзла на підлогу і заплакала. Батько почав кликати мене і намагатися розбудити.

— Маїта, допоможи мені! Я не видам таких звуків як потрібно.

Від маминих рук я тільки затихала, але частковий оборот не проходив. І з цього стану я не виходила ні в кошеня, ні в дитину. І не прокидалася. Мама тремтячими руками готувала поживні супи, і вони втрьох намагалися мене нагодувати. Під кінець тижня зателефонував Алекс на мій телефон. Батько відповів.

— Оу, а Лію можна?

Він почув котячий скиглення, і обличчя батька сказало про все.

— Скільки вона вже?

— Тиждень у прикордонному стані й не можемо розбудити.

— Я завтра приїду, можна зайти?

— Так, звісно.

Наступного дня, дивлячись на хлопця, до втомленого батька дійшло.

— Алекс, золотце, у тебе мама, кішка?

— Ну так. Зрозумів! Покличу.

Він зателефонував мамі, а батько помітив, що на вулиці залишилися друзі Алекса.

— Заходьте, хлопчики. Думаю, вас такий вигляд моєї доньки не злякає.

Алекс присів на край дивана. Батько тримав мене закутану в легку ковдру і трохи колисав. Внизу виднівся кінчик хвоста чорного кольору. Але обличчя трансформувалося найбільше в котяче. І було світлого пісочного кольору. Свого друга я відчула за запахом і посмикала носом і хвостом.

— Тебе впізнали, це добре.

— Ліє, прокинься, пора вставати.

Я спробувала відкрити очі, батько навіть дихати перестав. Потім почала плакати, бо не виходило, очі були немов злиплі.

— Тихіше, тихіше, — одразу став заспокоювати хлопець і погладив між вушок — яка ти ще маленька. Ти, напевно, хочеш заснути? Тоді засинай. Коли виспишся, підемо гуляти.

Перестала нервувати й пищати. Але повністю заснути теж щось не давало. Мати Алекса, коли побачила мене через відеозв'язок, просто кивнула і сказала: