Глава 8.

Через кілька днів у мене було видіння вже не уві сні, а коли йшла коридором до бібліотеки. Варто було подивитися на одну зі студенток, побачила того ж чоловіка, що замовив мене. Він був її батьком, але що дивно, він не любив свою старшу доньку. А дівчина, побачивши мій портрет, повідомила батькові, що я в академії.

— Привіт, — сказала вона мені і навіть підійшла — Ти Лія, вірно?

— Так.

— Тобі не нудно в академії?

— Ні, — відповіла і втекла в бібліотеку.

Сховалася за стелажами, було важко дихати через страх, що накотився. Записала коротке повідомлення на телефоні братам і відправила. Повідомила про видіння і що зустріла тут його учасницю. Так само повідомила, де сховалася.

— Крихітко Лія, — покликав мене хлоп'ячий голос, — виходь, не ховайся. Ми тобі нічого поганого не зробимо.

— Що ти з нею сюсюкаєшся, шукай краще. За неї великі гроші заплатять і татусь до Сари буде прихильно ставитися.

Я тихо зайшла в заборонену для студентів частину бібліотеки. Тут були сходи, що вели на верхній темний поверх. Вони були прикручені просто до боку стелажа з книжками. Швидко стала підійматися ними. Полиці в бібліотеці були трохи дивні, та й вона сама була окремою будівлею, і з основною академією її з'єднував побудований прохід. У будівлі було кілька купольних нагромаджень і одне з них було якраз над забороненим для студентів відділом. І тут же був додатковий поверх під стелею, що на перший погляд нагадував балкон. Варто було встати ногами на балкон, який у цій частині приміщення йшов по колу, як мені на плечі лягли важкі руки. А потім вчасно затиснули рот, інакше було б багато вереску.

— Зараза маленька, куди вона поділася?

Помітила, що шукають мене троє хлопців і дівчина. Незнайомець однією рукою перехопив мене поперек, а іншою так само закривав рот.

— Не знаю, запах іде звідси вгору. Але як вона туди забралася, не знаю.

Дивно, я сходи бачу, а вони ні. Коли хлопці відійшли, чоловік поставив мене на підлогу і прибрав руку від рота.

— Що їм від тебе потрібно?

— Батькові тієї дівчини потрібне моє тіло, щоб забрати органи для його хворої доньки, а я вдалий зразок витратного матеріалу.

— Хм, звідки ти це знаєш?

— Видіння, — сказала зітхнувши. — Ви мене теж продасте? Кажуть, за мене занадто багато готові заплатити. І що моє життя не цінне.

— Твій дар дуже цінний. Провидців народжується дуже мало, у твого брата не змогли вчасно зберегти дар і тепер мало шансів, що він розкриється.

— Розкриється, — сказала тихо і впевнено, відчувала, що так і буде.

— Поводься тихо, адже ми не хочемо, щоб тебе знайшли.

Лише кивнула і відійшла від краю балкона. Озирнулася, тут теж був поверх із книжками, по новому оцінила його, він за розміром був як сектор унизу і сходів було сюди кілька. Одні йшли до центру поверху і ними я піднялася. Ще одні були біля стіни. Світло тут було, але тьмяне. Знову почула хлопців унизу і Сару. Вона обурювалася, що я зникла.

— Хто це? — запитав чоловік, який піднявся на таємний поверх.

— Лія Рінвер.

— Хм, чув про неї, думав старша. Ці дурні загнали її?

— Так. Здивований, що в неї вийшло забратися сюди. Цими сходами вже дуже давно ніхто не користувався. Занадто свавільні.

А в мене було нове ведіння. Побачила минуле дівчини:
Вона була не єдиною дитиною, у неї були брати. Вони пішли на бойових магів і в принципі були непоганими людьми. А колись у минулому в цієї родини народжувалися провидиці, саме жінки. І коли народилася Сара, батько думав, вона буде провидицею, і він її любив, багато вкладав у виховання й освіту. А коли до повноліття, проявилися тільки стихії, то розлютився і розчарувався. Відправив до академії, оплачував її потреби, але доброго ставлення вже не було.

Коли народилася молодша донька, він одразу був відстороненим і вже не сподівався на успіх. Але незадовго до розлому, дівчинка почала бачити віщі сни і передбачила розлом до вчених і передбачила свою смерть від рук батька. Вона не говорила як батько її вб'є і чи буде причетний безпосередньо. Але й шарахатися його не стала. А потім, коли стався розлом, вона попросила батька не взаємодіяти з чужим світом, якщо він хоче, щоб вона жила. Батько її послухав і забув про попередження. У чужий світ він не пішов, але із задоволенням постріляв із забороненої зброї в інший світ. Один зі снарядів поранив мене, інший звалив дерево перед машиною. Решта влучили в будівлі, і більше ніхто не постраждав. Але в цей момент, його дочка впала без свідомості і більше не приходила до тями.

— Що це з нею? Адже це ненормально?

Перший чоловік вилаявся і підбіг до мене. Став обережно приводити мене до тями. Але вийшло тільки вирвати з видіння і занурити у звичайний сон.

— У дитини дар нестабільний, — сказав перший — Потрібно попросити Оура займатися з нею вже зараз, інакше згорить. Ти в нас ректор, розжени малолітніх шукачів наживи.

— Ти краще за мене знаєш, що вони хочуть від дитини, то просвіти?

— Татусь Сари, тієї білобрисої, хоче ось цю крихітку пустити на органи для своєї хворої доньки. І готовий за це заплатити багато.

— Це нерозумно.

Ректор спустився основними сходами біля стіни і, вийшовши із забороненого для студентів сектору, сказав:

— Покиньте бібліотеку і вирушайте до себе в кімнати.

Він махнув рукою і на кожного з хлопців прикріпився маячок.

— Я дізнаюся, якщо ви не виконаєте моїх вказівок. У вас п'ять хвилин, інакше нарікайте на себе, буде боляче.

Студентів, як вітром здуло. А ректор із викладачем пішли в кімнату до моїх братів. Януш був непритомний і в маренні. Оур намагався його витягнути з видіння.

— Ректоре, Тіме, що з Лією?

— У неї було тривале видіння. До цього вона тікала від студентів і забралася на заборонений для студентів поверх.

— Покладіть її до брата, — попросив Оур.

Варто було мені опинитися поруч із братом, він згріб мене в обійми і заспокоївся, а за кілька секунд прокинувся.