Глава 3.

— Згадала своїх колишніх батьків. Момент їхньої загибелі сильно врізався в дитячу свідомість. Вона була ще такою крихіткою, коли це побачила. Потім, довго не говорила.

Він погладив мене по голові, і душевний біль став меншим, але спогад не зник. Він немов став не таким чітким і перестав завдавати болю.

— Дякую, — сказала ледь чутно.

— Ти зараз заснеш, коли прокинешся, душа боліти вже не буде. Спати будеш без сновидінь. Завтра ніяких лазінь по канату. Зрозуміла?

— Угу.

— Бігати можна, — це було сказано з посмішкою, я її вже не бачила, але чула.

А потім заснула міцно і без сновидінь. Не варто говорити, що цього дня ми в місто так і не потрапили. Вранці брати нагадали мені про розминку, і що потім ми надолужуємо все пропущене і відпочиваємо. З дівчатами братів я майже не спілкувалася. Вони сприймали мене дитиною, брати власне теж. І я йшла перед ними так, щоб вони мене бачили. Мене привели в парк атракціонів. Тут я нарешті побачила інших дітей.

— Януш, ну Януш!

— Що Лія?

— Покажи кому тут дев'ятнадцять як мені!

— Он, моя сестра, — сказала дівчина Ронбера, Саманта. — Їй вісімнадцять, вона з мамою гуляє. Хочеш, познайомлю вас?

— Ні!

— Так, не тиснемо на неї, сама розбереться з ким знайомитися.

А я була в жаху. Дівчинці начебто вісімнадцять, але вона виглядає як дитина.

— Я так само виглядаю? — запитала тихо, ні до кого конкретно не звертаючись.

— Трохи старший, — сказав Дерек. — Але тільки через одяг.

Дівчинка, на яку дивилася, була одягнена в платтячко, немов лялечка. Я в джинсах, кросівках і легкій футболці з коротким рукавом.

— Не здумайте мене так одягнути!

— Гм, гаразд. Треба мамі сказати.

З дітьми мені все ж довелося познайомитися. І я була в жаху, вони реально діти! Поводяться як діти і думають відповідно. Довелося зловити парочку ровесниць і підвести до вітрини з солодощами. Мені потрібно було подивитися на нас і порівняти. Після цього батькам цих малявок довелося купувати солодощі донькам. Я погодилася тільки на фруктове морозиво і від дорослих трохи шарахалася.

— Полохлива у вас сестра і солодкого не їсть, — сказала мама дівчаток.

Спіймані мною дівчата виявилися близнючками різнояйцевими і тому такими несхожими одна на одну. Зате кожна була дуже схожа на одного з батьків. Я зависла, зрозумівши це.

— Сестра їсть солодке, просто мало.

Мені вручили знайоме печиво з шоколадом і горіхами. Морозиво одразу було вручено старшому братові.

Мати близнят тільки посміхнулася моїй поведінці. А ось дівчата оцінили печиво і захотіли таке саме. Януш навіть сфотографував мене із сестрами. Я потім довго вивчала знімок просто на місці. На ньому було видно нас трьох і дорослих. Через годину після знайомства з сестрами змогла трохи розслабитися, і ми весело провели час під наглядом їхньої мами. А братів відпустили погуляти з їхніми дівчатами. Нас водили по всіх дитячих атракціонах. Змогла добре повеселитися і справді відчути себе дитиною. Тільки періодично, здавалося, мене смикнуть і скажуть, що не можна себе так поводити.

Дівчата навіть затягли мене в кабінку для фотографування, де ми подуріли й отримали свої закладки з фотографій, на них ми реально були ровесницями. Коли пізніше дивилася, не могла собі пояснити той дисонанс, що вони викликають. Я почуваюся дорослішою, ніж виглядаю і мене сприймають.

Після прогулянки я була під враженням і ноги гуділи так, що я насилу могла вже йти. Але навіть не подумала сказати про це братам. Помітила це дівчина Януша, Кет.

— Хлопці, візьміть сестру на руки, вона ледве йде. Тут уже в дорослих ноги гудуть, а вони стільки носилися з дівчатами.

Януш наздогнав мене і підхопив на руки. Обійняла його за шию і голову поклала на плече. А поки дійшли до академії вже й заснула.

— Так, її якось переодягнути треба.

— Ідіть геть! — шикнула на хлопців Тая, дівчина Дерека — Я в цьому віці вже соромилася братів.

Дівчата втрьох спритно мене переодягли, поклали спати, навіть не розбудивши. Вранці встала раніше за братів і пішла шукати заначку з їжі. Варто було зайти до Дерека, щоб зрозуміти, що його дівчина спить із ним у ліжку. Тихо вийшла. В інших братів картина була аналогічною. Тільки й того, що середній мене побачив і встиг натягнути ковдру на себе із Самантою. І Ронбер наздогнав мене у вітальні, уже в штанах.

— Щось сталося, малятко?

— Їсти хочу. Печиво вчора доїли?

— Ні, але не найкращий варіант до сніданку. Іди вмивайся і чисти зуби, я тобі пару бутербродів зроблю. Хм, за півгодини тільки побудка.

Варто було вийти з ванної, застала, як він із Самантою цілується. Тихо пройшла до столу і почала пити солодкий чай із великого кухля і також тихо точити бутерброди з шинкою.

— Посоромилися б, — буркнув сонний Дерек.

Ронбер тільки зараз помітив, що я нахабно дивлюся на них із Самантою. Коли він на мене подивився, я посміхнулася.

— Можна ночувати не у своїй кімнаті?

— Тобі ні! — сказав Дерек суворо. — А нам головне — бути в кімнатах гуртожитку. А там уже на розсуд молоді, типу не маленькі.

Тихо фиркнула. Почулося тихе клацання і скринька для листів засвітилася. Швидко дістала з неї два листи, від батьків і зі школи. Батьки зараз були разом, але далеко від дому. У них усе було добре, і вони цікавилися, як у нас справи.

— Звітувати самі будете. Мені нових прописів надіслали. Як це взагалі пишеться?!

Почула смішки.

— Я допоможу, — сказав Януш, — ти поки що іншими літерами займися, будь ласка, не цілий день, а то знову пальці зітреш.

На тренуванні трохи побігала і спостерігала, як хлопці долають смугу перешкод. Магістр, бачачи, що я просто тиняюся без діла, дав завдання, десять разів присісти і показав кілька спрощених вправ на прес.

— Молодець! Як самопочуття?

— Добре.

— Тоді ще йди побігай, повільно. Хоча б одне коло.