Глава 6.

Капітан одразу ж підскочив зі свого місця, не даючи солдатам пройти всередину.

— Ми ще не закінчили, лейтенанте, — від його холодного, як сталь, голосу навіть я вся втиснулася в стілець. — З якого права ви втручаєтеся під час допиту?

У голові тільки промайнула думка, що, якби він так розмовляв зі мною під час допиту, я б не тільки розповіла йому про другий захований зразок, а й подумки б уже писала заповіт.

— Це наказ Розпорядниці.

Кого? Почувши розмову солдатів, я стала нервово переводити погляд від них і назад до капітана, але останній стояв до мене спиною, і я не могла бачити його обличчя.

Капітан Янг повільно повертається до мене, і я бачу, як від злості в нього заграли жовваки на вилицях. Підійшовши, він бере мене за лікоть, змушуючи піднятися на ноги, і виводить із допросної.

— Що відбувається? — пошепки запитую я, злегка повернувшись до капітана.

Я намагалася тримати себе в руках, однак, здається, не могла приховати від капітана своє тремтіння, бо я відчула, що його хватка ослабла.

— Тебе хоче бачити Розпорядниця, — з натиском, наче кожне слово тепер приносило йому дискомфорт, промовив він.

— Це ще хто?!

— Тільки не кажи, що не знаєш, хто керує містом, — він хмикнув, і так само тихо відповів мені.

— Знаю, Рада. Але як їх називають мені до одного міс...

— Обережніше з виразами, Уокер, — капітан Янг не сильно стискає мій лікоть, заводячи в ліфт. І на моє щастя, солдати, які прийшли за мною, залишилися стояти на місці, проводжаючи нас поглядами.

— Навіщо я їй потрібна? — коли ми залишилися самі в ліфті, я не змогла приховати тремтіння в голосі.

Я почала дихати частіше і незабаром зрозуміла, що в мене починає паморочитися голова. Здається, капітан побачив мій стан, тому що присунув мене ближче, тим самим не даючи впасти.

Просто піти на допит, хоч і до спеціального підрозділу Тіней — це одна справа (хоч і не найприємніша, я вам скажу!), але, коли тебе хоче бачити особисто один із представників Ради — це вже зовсім інше. І ось це точно не добрий знак!

— Я... не знаю, — напружено відповів він. — Просто розповідай їй те, що говорила мені.

— А я іншого й не знаю! — вигукнула я. — Я розповіла вам правду!

— Ось і чудово.

Рада — це закон, сила і порядок Сент-Луїса. До неї входять люди, які досягли в певній галузі неймовірних успіхів. Наука, історія, військова справа... Ми, ті, хто живе звичайним життям, майже ніколи їх не бачили, не знаємо їхніх імен, а декого не знали навіть в обличчя. Нам говорили, що це було зроблено для їхньої безпеки. І в чомусь це було виправдано... Адже далеко не всі були згодні з методами їхнього правління.

Але крім наукової діяльності, до складу Ради так само входили люди, для кого жага до грошей і влади не закінчилася з приходом апокаліпсису. Вона стала ще сильнішою. Саме вони надавали перевагу віддаленому життю у своїх надійних фортецях. Вже їм точно було чого боятися.

Вийшовши з ліфта, ми ще довго йшли довгими, наповненими світлом коридорами.

У мене навіть очі заболіли від такої стерильної білизни.

За весь цей час капітан не зронив жодного слова, проте в цю саму хвилину його присутність, хоч як би дивно це не було, але заспокоювала мене.

І ось ми нарешті зупинилися біля широких дверей. Вони так сильно зливалися з білою стіною, що, якщо не знати, що вони тут узагалі є, можна запросто пропустити.

Капітан кілька разів постукав, сповіщаючи про наше прибуття, а потім я почула жіночий голос.

Зайшовши всередину, нас зустріла простора кімната, яка вміщувала в собі з одного боку кабінет з панорамними вікнами, що відкривають вид на весь Сент-Луїс і навіть землю за Стіною. Поруч стояв скляний стіл: на ньому був ідеальний порядок, усі документи, яких було не так вже й багато, а також ручки були з ретельною педантичністю складені в рівний ряд. А ось зліва розташовувалася невелика лабораторія: білий овальний стіл був заставлений різними приладами, з яких я змогла впізнати тільки мікроскоп, який був у рази менший за мій старий, проте підозрюю, що цей хоч і менший, але в кілька разів потужніший, багато пробірок, у яких виднілася рідина різних кольорів. Стіна навпроти була повністю заставлена папками і пробірками з різними зразками рослин і ґрунту. І якби в мене був час, та й ситуація була кращою, я б із задоволенням усе там розглянула.

Відволікшись від огляду приміщення, я повернула свою увагу на жінку. Вона стояла до нас спиною і, склавши руки за спиною, дивилася у вікно, мабуть, насолоджуючись видом. Звісно, в такому-то кабінеті!

— Не очікувала побачити тут вас, капітане Янг.

Жінка несподівано подала голос, від чого я злегка сіпнулася.

Капітан вийшов уперед, злегка закриваючи мене собою, і мовчки вклонився.

— Я б хотів дізнатися, на якій підставі було перервано допит?

Розпорядниця нарешті повернулася до нас обличчям, і я змогла уважно розглянути її.

Мені завжди давалося важко розпізнавати вік людей, і цей випадок не став винятком. На вигляд жінка виглядала доволі молодо, проте я одразу ж згадала, що вона займала цю посаду вже понад десять років, а тому з першого погляду припустила, що їй могло бути близько сорока п'яти. Однак її заслуги в науковій сфері мені були досить добре відомі. Єдине, чого я не знала, так це те, що її називають Розпорядницею. Саме вона знайшла спосіб очищення води та культивування деяких овочів і фруктів, які зараз вирощують у теплицях на віддалі Сент-Луїса. Так само вона була частим гостем в університеті, даючи одноразові лекції з мікробіології. Таким чином вона показувала, що попри всі, скажімо так, труднощі, вона все ще залишається вірною простим людям.

Струнку фігуру Розпорядниці підкреслював синій штанний костюм, світле волосся, що на скронях уже взялося сивиною, було туго стягнуте в пучок ззаду. Гострі вилиці, рівний ніс і світлі, небесного кольору очі.

Побіжно оглянувши мене з ніг до голови, вона перемістила свою увагу на капітана й усміхнулася.