Глава 4.

— Ти що твориш, божевільна!? З головою зовсім не дружиш!? — прошипіла мені на вухо Іві, хапаючи за руку і намагаючись відвести мене назад.

Потім я зловила на собі перелякані погляди решти людей і Джейсона. Друг похитав головою і одними губами вимовив:

«Не треба.»

Але було вже пізно. Мій голос привернув увагу спеціального підрозділу. Як я вже здогадалася, капітан підрозділу насупився і став повільно підходити до мене.

Зупинившись навпроти, він ще з хвилину довго й уважно розглядав мене.

— З чого ти взяла, що я капітан? — його голос не звучав роздратовано, радше більше зацікавлено. Але при цьому від мене не пройшло, як він акуратно відвів праву руку назад, ближче до зброї.

Я зковтнула і в один момент розгубила всю ту рішучість, з якою вирішила покликати його до себе.

— Всього лише догадка, — я знизала плечима, намагаючись не видавати свого хвилювання, яке могли розцінити зовсім неправильно. І потім невпевнено додала. — Я... помиляюся?

Чоловік мовчав, не спускаючи з мене пильного погляду, від якого здавалося, немов я стою абсолютно гола. Не дай Боже зустрітися з ним за інших обставин... Упевнена, що, якщо він ще раз подивиться на мене цим поглядом, я розкажу йому не тільки про плісняву в моїй кишені, але й про те, що я інколи приховую кредити, які нам перепадають щомісяця завдяки роботі батька.

— Не помиляєшся.

Капітан посміхнувся, але за секунду його обличчя знову стало беземоційним, немов навіть проста посмішка забирала в нього сили.

— У чому справа?

Я ще раз обдумала те, що хотіла зробити, і переконалася, що це можливо був найбезпечніший для мене сценарій. Упевнена, що на камерах, які встановлені по всій пральні, чітко видно, як я заходила в те приміщення і потім, через досить тривалий час після перебування там, вибігла. Після цього точно будуть обшук і допит. А зразок, що лежав у мене в кишені, лише може накласти на мене і мого батька непотрібні підозри. Вже краще я його віддам зараз, і на допиті вже буде легше. Та й потім, що, якщо це й справді якось допоможе поліпшити ситуацію? Дурна і наївна думка... але мені все ж хотілося вірити в це.

— Я тут... — я зітхнула і повільно полізла в кишеню і дістала звідти один зразок. — Я вирішила, що для вам це може знадобитися.

Капітан насупився і, натягнувши рукавичку, забрав у мене контейнер. Поки він оглядав вміст через каламутну стінки ємності, я помітила, як двоє інших солдатів, які приїхали з ним, переглянулися і навіть трохи напряглися.

— Звідки?

— Взяла, коли вперше побачила. Це... досить незвично, погодьтеся.

Відірвавшись від контейнера, він передав його своїм колегам і знову повернув свою увагу до мене.

— Ти знайшла це першою?

— Так...

— Працюєш тут?

— Можна і так сказати, я допомагала друзям...

Він закидав мене запитаннями, немов я вже була на допиті. Я намагалася відповідати якомога коротко, але чесно.

— Так-так, вона подруга моя, — поруч з'явилася Іві, і винувато посміхаючись, спробувала відвести мене. — Уже йти збиралася і тут таке...

— І випадково потрапила в службові коридори?

Та ви знущаєтеся!

— Не випадково. Сказала ж, що допомагаю тут. Моє перебування у службових коридорах не таке вже й дивне, — злегка роздратовано відповіла я, на що капітан лише схилив голову набік, продовжуючи вивчати мене. — І я віддала вам зразок... що ще вам потрібно?

Чоловік щурився і вже хотів було зробити крок до мене, але переді мною з'явився Джейсон.

— Вона вже, здається, відповіла на ваші запитання, — склавши руки на грудях, промовив хлопець. — Як і всі ми.

— Ми ще не закінчили. За вами завтра заїдуть, щоб взяти свідчення, — повністю проігнорувавши Джейсона, капітан забрав мій телефон і щось там набрав. І повернув його мені. — Будьте вдома.

А потім розвернувся і покрокував до машини. Я перевірила свій телефон, але нічого там не знайшла. Що він мені там ввів? Вони тепер стежити за мною будуть?

І тільки після того, як їхній автомобіль поїхав, ми втрьох змогли видихнути.

— Ти дурна чи що? — заволала Іві і ляснула мене по плечу.

— Ай! Боляче взагалі-то! І що ще мені по-твоєму потрібно було робити?! — у тон їй відповіла я. — Краще, щоб вони самі це в мене знайшли!?

— Краще б взагалі цю гидоту не чіпала!

— Заспокойтеся. Обидві.

Наші крики перервав Джейсон, стаючи між нами.

— Але Іві права, — Джейсон зітхнув, проводячи рукою по волоссю. — Навіщо ти взагалі це взяла?

— Ти сам усе бачив! — заперечила я. — Це ж щось... неймовірне!

— Саме так, що я все бачив. А ще ми там мало не загинули.

— Але ти бачив... — я озирнулася, щоб перевірити, чи стоїть із нами хтось поруч, чи ні. Але все одно посунулася ближче до друзів і пошепки промовила: — Воду.

Джейсон насупився, але заперечити йому було нічим, а очі Іві округлилися, і вона з жахом прикрила рот рукою.

— Так, у мене зараз голова вибухне! — почала вона. — І тут розмовляти небезпечно.

— Ти права, — я кивнула і за озиралася на всі боки.

Навколо нас було все ще багато народу. Тому я запропонувала піти до мене, батько все ще мав бути в майстерні. І мені здавалося, що, коли я почну йому розповідати про сьогоднішній інцидент, Іві та Джейсон зможуть мене хоч якось урятувати від його гніву.

***

— Охрініти...

Іві повторює це вже вп'яте, після того як ми з Джейсоном розповіли їй усю історію.

— Та це ж просто охрініти!

— Ми теж у шоці, Іві, — втомлено промовив Джейсон, завалюючись на ліжко. — Але що тепер робити?

— Тебе ж уже допитували? — запитала я, пригадуючи, що бачила, як він говорив з одним із солдатів Тіней.

— Так, але... Міра, тебе збирається допитувати спеціальний підрозділ, — уже серйозно вимовив друг, буравлячи мене поглядом.

— Так, і що? Я нічого не зробила, — парирувала я. — Я просто скажу правду, та й вони по камерах усе зможуть перевірити.