Глава 3.

Батько одразу ж підірвався з місця, стаючи поруч зі мною, а я тільки міцніше стиснула сумку в руках, немов вона могла якось захистити мене.

Вони помітили, як я дивлюся на цю плісняву? Щось запідозрили?

— Черга вже давно просунулася. Чого стала? Рухайся, живо!

Повернувшись, я й справді помітила, що люди вже відійшли на досить пристойну відстань. От чорт!

Батько тут же підхопив мене за лікоть, ведучи вперед, а я мовчки кивнула, відводячи погляд. Усередині я відчула неймовірне полегшення, проте надія на те, що я могла б сьогодні роздобути зразок, все ще продовжувала крутитися в голові. Добре, час ще є. Можливо, до того моменту, коли в мене з'явиться можливість дістати цей зразок, уряд уже виявить дивного вигляду цвіль, якщо вже не виявили. Хоча, наскільки я пам'ятаю, в новинах не було жодних оголошень з цього приводу. Якби ця пліснява несла в собі загрозу нової епідемії, нас би про це попередили... вірно? Або ж це міг бути новий шлях до повернення питної води. Адже ось уже років десять у нас немає жодного просування, і судячи з того, що нам знову скоротили кількість видаваної води, ситуація стає тільки гіршою.

Весь процес зайняв набагато більше часу, ніж зазвичай. Стали ретельніше перевіряти документи, нам потрібно тепер заповнювати додаткові папери після отримання їжі, які я бачила вперше в житті. А тому, коли ми вже поверталися назад до машини, зустріли друзів.

— Іві, Джейсоне! — покликала я друзів, хоча ті й так прямували в наш бік.

— Добре, що ти ще не поїхала! — схопивши мене за руки, Іві полегшено зітхнула. — Ви обидва мені потрібні будете після видачі! Це дуууже терміново!

— Зрозуміла, я зайду до тебе після обіду, — кивнула я, і друзі швидко вирушили в чергу.

***

Щойно ми повернулися додому, батько одразу ж вирушив у майстерню, оскільки йому потрібно було встигнути доробити кілька замовлень на сьогодні. Я ж швидко розподілила їжу, вже подумки складаючи меню на наступні тижні, щоб можна було дотягнути до наступного дня видачі.

Після я тут же сіла за підрахунок наших доходів і заповнення форм на оплату рахунків. Нещодавно татові вдалося роздобути замовлення від наукового інституту на ремонт техніки, а тому з оплатою зв'язку та енергії проблем виникнути не повинно. Тут діяла подібна схема, як і при оплаті інших послуг — кредити або віддаючи частину отриманої тобою їжі.

Закінчивши зі, здавалося б, нескінченною, бюрократією, я швидко приготувала татові обід і вирушила до Іві додому.

Вони з Джейсоном уже встигли повернутися з видачі, і поки ми з другом скаржилися на нові правила, Іві копошилася у своїй шафі, закидаючи нас одягом. Після того, як вона змусила нас переглядати практично весь її гардероб, щоб допомогти підібрати потрібне вбрання для побачення з Ніком, вона зникає за дверима, а потім знову з'являється, але вже з купою білизни.

— Ось, — подруга киває на купку білих простирадл і штор, і винувато посміхається.

— Це й була твоя термінова справа!? — обурився Джейсон, поки забирав гору білизни в Іві.

— Мені дуже-дуже потрібна ваша допомога! — склавши руки в молитовному жесті, вона втупилася на нас із благанням в очах. — У мене сьогодні побачення з Ніком, а я з цим і ще ось із тим... — дівчина повільно киває в бік дверей, а ми з Джейсоном переглядаємося, розуміючи, до чого вона хилить. — Буду сидіти до ранку. Ви ж у мене найкращі!

Дівчина по черзі обіймає кожного з нас, на що Джейсон лише кривиться, але приймає білизну, і ми всі по черзі переміщаємося в пральню.

— Може спробуємо вибратися на вихідних на пікнік? — несподівано пропонує Іві.

— Ага, тоді пропоную одразу написати запрошення Тіням, щоб вони нас даремно не шукали, — пробурчав Джейс.

— Та годі тобі, у дитинстві в нас виходило, — заперечила Іві. — Ми що-небудь придумаємо.

— Ми? — усміхнувшись, запитав Джейсон.

— Ну... точніше ти і Міра придумаєте, а я допоможу, якщо ти не будеш таким занудою.

— Або нитиком?

— Саме так, — кивнула Іві, а Джейсон тільки розсміявся, хитаючи головою. — До речі, я тут хотіла порадитися щодо Ніка...

— Отче наш, спаси і збережи! — розсміявшись, хлопець піднімає руки, здаючись. — Я вже краще піду допоможу твоїй мамі.

І швидко зник за дверима. Я розсміялася і теж піднялася на ноги.

— А ти куди? Мені потрібна твоя порада!

— По-перше, ми вже з тобою все обговорили. Просто поговори з ним відкрито і якщо він не придурок, тоді все буде добре.  А мені треба віднести ось це.

Я киваю на стопку вже чистих і акуратно складених простирадл. Іві надулася, як ображена дитина, але все ж слухняно кивнула і сама взялася до роботи.

Повертаючись технічними коридорами, я не помітила, як вступила в калюжу. Опустивши голову, я з подивом завмерла на місці.

Калюжа...? Це неможливо! Навіть у пральню доставляли воду в обмеженій кількості, а її витрата суворо контролювалася. Те, що вона просто розлилася... ні, сумніваюся, що хтось би допустив таку недбалість.

Вода маленькою цівкою витікала з дверей поруч. Повільно підійшовши до дверей, я смикнула за ручку, і та легко піддалася.

Всередині стояв затхлий запах, але що найдивніше — тут відчувалася сильна вологість. Я швидко озирнулася, щоб зрозуміти, що це за кімната — невеличке приміщення було заставлене стелажами, на яких зберігалися банки миючих засобів, порожні контейнери та ще купа всякого мотлоху. Найімовірніше, цю кімнату використовували як склад. Звідки тут такий запах?

— Міра? Що ти тут робиш?

У дверях з'явився Джейсон. Він спочатку здивовано дивився на мене, а потім почав принюхуватися, теж уловлюючи невідповідний цьому місцю запах.

— Теж це відчуваєш? — не повертаючись до друга, я все продовжувала уважно вдивлятися в стіни й підлогу. — Тут щось не так...

Присівши, я стала уважніше оглядати всі карнизи й кути в підлозі.