Пролог

Спочатку настала посуха. За все літо не пролилося жодної краплі, не лунав грім, і небо не затягувало хмарами. Навіть коли прийшла осінь — опало листя, вкриваючи землю килимом червоного і помаранчевого відтінків, дощу так і не було, а температура не знижувалася нижче двадцяти п'яти градусів.

Того ж року на зміну осені так і не прийшла зима. Нескінченне літо, задушлива спека.

Сорок років тому люди жили в достатку: у нас була вода, їжа, неймовірні досягнення науки і технології. І ми приймали це як належне, те, що мало бути з нами назавжди. І, здається, природа вирішила ополчитися проти людства.

Світ загруз у хаосі. Почалися війни, масові протести, земля була залита кров'ю. По всьому світу люди виходили на вулиці з проханнями... ні, з благаннями на вустах, щоб влада зробила хоч щось.

І вони зробили.

Століттями сформована система зникла і на заміну їй прийшла нова, намагаючись підлаштуватися під нові умови життя.

Ті міста, що змогли вистояти під натиском розлючених людей і розбурханої природи, перетворилися на закриті поселення, спорудивши навколо бетонні стіни, за межі яких не вийти.

Навчання тепер стало надто великою розкішшю, через відсутність людей, а так само більшості технологій і обладнання, яке було безжально знищено самими людьми. Якщо в тебе немає грошей, влади — дорога в науку для тебе закрита.

До мого народження вже встигли відновити малу частину того, що колись мало людство. Благо телефони залишилися доступні більшості людей, проте плата за зв'язок та інтернет була дуже висока, і багато хто просто не міг собі її дозволити, а тому для них телефон був лише шматком непотрібного заліза.  Мій тато іноді згадував старі часи і розповідав мені, що раніше інтернетом міг користуватися кожен у безмежній кількості. Я лише кивала, і щодня перед сном, уявляла, як це було жити у світі з батьківських розповідей.

Роздача води відбувалася раз на тиждень, і видають лише по чотири пляшки на сім'ю.  Минуло понад п'ятнадцять років, перш ніж на землю впала перша крапля. Люди прийшли в невимовний захват, адже це означало, що більшість проблем буде вирішено. Ось тільки і цього разу природа вирішила зіграти з нами злий жарт. Незабаром після того, як люди почали використовувати дощову воду в їжі та побутових умовах, почалася епідемія. Симптоми були схожі на отруєння, проте через кілька днів перші хворі почали вмирати. Після довгого розслідування було зрозуміло, що справа була у воді. Під час ретельного обстеження з'ясувалося, що тепер вода була скоріше схожою на отруту, очевидно, через те, що більшість фабрик після свого закриття стали викидати виробничі відходи в озера і річки. І зараз для того, щоб постачати людям чисту воду, витрачається занадто багато ресурсів і енергії.

З їжею ще гірше. Після посухи стали хворіти не тільки люди, а й тварини, а особливо домашня худоба. М'ясо стало для нас делікатесом.

Результатом посухи стало погіршення якості повітря. У якийсь момент на вулицю не можна було вийти без маски, проте згодом ситуація стала кращою, завдяки вченим, які змогли створити величезні машини, що дають змогу очищати повітря, так само, як і воду, і тепер носіння маски було радше звичкою, ніж необхідністю.

По понеділках нам роздають воду, а по вівторках — їжу. Для кожного однакова кількість, навіть попри те, що в сім'ї може бути більше однієї дитини.

Нам із батьком вистачає, проте так пощастило далеко не всім. Подібним чином уряд намагається зменшити кількість населення і хоч якось контролювати народжуваність.

Основною армією стали, так званий загін Тіней. Колишні солдати, які зрештою вирішили приєднатися до уряду, намагаючись втихомирювати бунти. Вони розосереджені по всьому місту. Ховаються в тіні, все бачать.

Я не застала той вільний світ, про який тепер розповідають, як казку на ніч дітям. Але іноді, зовсім трохи, я мрію про те, як прокинуся в тому світі, скупаюся в озері, не боячись підчепити якусь хворобу, зможу випити води, не думаючи про те, що завтра нам її може не вистачити. Хочу подивитися на нього не на картинках у старих книжках батька, а на власні очі.

Хочу вільно ходити вулицями, не відчуваючи на собі пильні погляди Тіней, які стежать за кожним твоїм кроком, і контролюють кожен твій подих.

Може, нам усе ще вдасться врятувати цей світ?